Генерал у відставці Річард Ширрефф, колишній заступник Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі, заявив в інтерв’ю Independence Avenue Media, що без поразки Росії в Україні неможливо гарантувати довгострокову безпеку Європи. З квітня 2026 року Ширрефф є головним іноземним військовим радником Головнокомандувача Збройних Сил України Олександра Сирського. На думку британця, Альянс має розробити чітку стратегію, яка виходить із того, що Кремль ніколи добровільно не відмовиться від наміру підкорити Україну, а тому підтримка Києва повинна стати головним пріоритетом НАТО.
Ширрефф переконаний, що Україна вже змінює перебіг війни, успішно завдаючи ударів по російській логістиці, енергетичній інфраструктурі та Криму, що посилює її позиції перед будь-якими майбутніми переговорами. Він підтримує створення Sky Shield для захисту українського неба, виступає за членство України в НАТО, а також вважає, що в майбутньому до Альянсу мають приєднатися Грузія та Молдова.
На думку Ширреффа, Європа повинна взяти на себе значно більшу відповідальність за власну безпеку, зберігаючи стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами, але водночас розбудовуючи власні оборонні спроможності. Він також попереджає, що Росію не можна недооцінювати, адже Москва й надалі шукатиме нові способи тиску як на Україну, так і на країни НАТО.
Інтерв’ю записане 2 липня 2026 року та відредаговане для стислості й зрозумілості.
Ія Меурмішвілі, головна редакторка Independence Avenue Media: Почнімо з останньої атаки на Україну: 74 крилаті ракети, «Циркони» (гіперзвукові ракети) та інші види надпотужного озброєння, які Росія застосувала проти України (у ніч з 1 на 2 липня 2026 року). Як ви оцінюєте ці посилені російські атаки? Чи вважаєте, що Росія йде на ескалацію після того, як побачила, що Україна робить на території самої Росії?
Генерал у відставці Річард Ширрефф, колишній заступник Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі: Думаю, це Росія зриває злість через те, що була принижена і продовжує зазнавати принижень від України. Ми всі бачили вражаючі кадри вибухів нафтових терміналів на околицях Москви, коли кришки величезних резервуарів для зберігання нафти злітали в повітря, наче літаючі тарілки. Ми бачимо, як поступово ізолюється Крим, а також надзвичайні успіхи України у перериванні логістичних маршрутів, що ведуть на півострів. Росія зриває злість і робить те, що вміє найкраще: намагається бити по цивільному населенню і тероризувати його, сподіваючись змінити хід подій і зробити Україну більш поступливою щодо російських намірів. Але насправді все це лише робить українців ще більш рішучими не здаватися.
Ія Меурмішвілі: Як би ви описали тиск, про який щойно говорили, зокрема на Крим чи на російський енергетичний сектор? Наскільки успішною є Україна в цьому?
Річард Ширрефф: Намір України абсолютно очевидний: 40 днів і 40 ночей. Майже біблійний образ. Думаю, президент України Володимир Зеленський свідомо обрав саме таке формулювання, щоб надіслати чіткий сигнал. Воно ґрунтується на надзвичайному масштабі та темпах інновацій, яких Україна досягла за останні місяці й роки.
Українцям довелося робити це самотужки, тому що союзники не були готові надати їм далекобійні високоточні засоби ураження. Тож вони створили їх самі — крилаті ракети «Фламінго» та інші системи, здатні завдавати ударів у самому серці Росії. Ця стратегія дуже добре продумана. Далекобійні удари спрямовані по нафтопереробних заводах і об’єктах нафтовидобутку, що, ймовірно, зменшує можливості Росії експортувати нафту.
Як ми вже говорили, паралельно відбувається ізоляція Криму. Я завжди вважав, що Крим є центром тяжіння Росії, джерелом її сили. Він займає надзвичайно важливе місце в російській свідомості. Адже політична «слава» Володимира Путіна, якщо можна так висловитися, значною мірою почалася саме після захоплення Криму у 2014 році. Ми всі пам’ятаємо сцени ейфорії на Червоній площі після цього. Тому будь-яке серйозне приниження Путіна в Криму завдає йому дуже болючого удару.
Ми вже побачили величезні черги за пальним і запровадження там режиму надзвичайної ситуації. Це фактично є визнанням поразки. Крім того, Україна перериває логістичні ланцюги постачання до Криму з півночі, через Мелітополь і узбережжя Азовського моря, а також уражає мости, що ведуть на півострів. Усе це демонструє, що король виявився голим, адже українці настільки послабили російську систему протиповітряної оборони, що можуть практично на власний розсуд знищувати російські військові спроможності.
Усе це, безумовно, має змусити Росію погодитися на переговори з Україною. І якщо такі переговори відбудуться, Росія вестиме їх із позиції слабкості, що дасть Україні сильніші переговорні позиції.
Втім, я не думаю, що нам варто сприймати все це як належне. Потрібно залишатися дуже виваженими. Я часто повторюю: одна ластівка ще не робить літа. Щоправда, зараз це вже не одна ластівка, літо справді набирає сили, і Україна демонструє хороші результати. Але, як ваші глядачі знають краще за будь-кого, ніколи не варто недооцінювати Росію. Вона має значний потенціал винахідливості, потужні наукові можливості та здатність швидко пристосовуватися. Будь-яка війна — це постійна взаємодія дії та протидії. Тому слід очікувати, що Росія відповість набагато більш витончено і технологічно, ніж це було під час атаки минулої ночі, з 1 на 2 липня 2026 року.
ІAM: Якою саме може бути ця відповідь?
Річард Ширрефф: Насамперед я б звернув увагу на необхідність інновацій. Росії доведеться шукати нові рішення. Ми ще не говорили про те, що так званий російський весняний наступ повністю провалився. Росія зазнає величезних втрат: російських військових масово вбивають або тяжко ранять. Минулого місяця, якщо не помиляюся, йшлося приблизно про 40 тисяч втрат. Це близько 1300 військових щодня — убитими або тяжко пораненими.
Складається враження, що Росія наближається до критичного моменту. Чи піде вона на подальшу ескалацію? Чи повністю змінить систему поповнення особового складу? Адже сьогодні Росія вже не здатна замінювати кількість військових, яких втрачає убитими та пораненими. Вона стикається з дефіцитом живої сили. Тож як вирішити цю проблему? Один із варіантів — загальна мобілізація. Але якщо Володимир Путін наважиться на такий крок, це означатиме, що війна безпосередньо прийде до великих російських міст і торкнеться російського середнього класу.
Водночас варто додати, що війна вже відчутно впливає на російське суспільство. Одним із наслідків українських ударів по об’єктах нафтовидобутку та експорту, особливо по нафтовидобувній інфраструктурі, стало те, що Росія починає відчувати нестачу бензину. Уже запроваджують паливні картки. І це є серйозним приниженням для держави, яка вважає себе енергетичною наддержавою.
Росія змушена звертатися по допомогу до Казахстану. Ще п’ять років тому Казахстан, найімовірніше, без вагань сказав би: «Звісно, ми допоможемо». Але зараз Казахстан вагається, тому що бачить: Росія вже не є тією Росією, якою була раніше.
Ія Меурмішвілі: Отже, два висновки, які я зробила з вашої відповіді: Україна зараз має перевагу і створює для себе сильнішу позицію за столом переговорів, але Росія може подолати цей недолік. Як, на вашу думку, цьому можна завадити? Що потрібно зробити, щоб Україна продовжила рухатися цим шляхом і залишалася сильною стороною за столом переговорів?
Річард Ширрефф: Думаю, це особливо актуально у контексті саміту НАТО в Анкарі. Ми надто близько підійшли до кінцевої точки, до останнього шансу для Альянсу. Але фундаментально бракує чіткої стратегії НАТО, яка б виходила з того, що довгостроковий мир і безпека в Європі залежать від розуміння реальності: Росія ніколи не відмовиться від свого наміру підкорити Україну. Росія не може бути тією країною, якою вона себе уявляє, без України як її невід’ємної частини. Тому НАТО має стратегічно думати про те, як зробити Європу цілісною, вільною і безпечною перед довгостроковою загрозою з боку Росії.
На мою думку, першою метою такої стратегії має бути підтримка України, щоб вона досягла поразки Росії в Україні. Саме це є фундаментально необхідним. Потрібна стратегія, яку підтримають усі союзники.
Складовими такої стратегії мають бути консультації та підтримка на військовому напрямку. Ми не можемо нічого навчити українців у питаннях тактики і того, як воювати з росіянами. Насправді це вони мають навчати нас і повинні навчати нас. Але ми можемо допомогти їм порадами щодо командування на рівні вищих з’єднань, організації, підготовки і кадрових питань, хоча багато чого вони вже чудово роблять самостійно.
Реформа армії в Україні: чи допоможуть нові зміни вирішити головну проблему мобілізації
Також потрібні фінансовий та економічний напрями дій. Адже союзники мають знайти способи послабити російську економіку. Факт у тому, що Європа, Європейський Союз, досі купує великі обсяги російських енергоресурсів. Навіть минулого серпня Європейський Союз закупив російських енергоносіїв на 1 мільярд євро. Це повинно змінитися.
І також, думаю, потрібна когнітивна війна, яка шукатиме способи проникати в російську свідомість і підривати підтримку війни всередині Росії, бо ця війна підтримується російським суспільством. Найважливіше, на мою думку, це знайти способи послабити Путіна, показуючи російським прихильникам жорсткої лінії, яким провальним він виявився і наскільки низько опустив Росію, щоб розпалювати таке невдоволення. Думаю, немає сенсу шукати якогось ліберала з оливковою гілкою, який чекає свого часу, щоб замінити Путіна. Це, відверто кажучи, фантазії, бо їх усіх або вбили, як Олексія Навального та інших, або вони перебувають у вигнанні. Але, на мою думку, правильний шлях полягає в тому, щоб розпалювати невдоволення серед російських блогерів, крайніх націоналістів і тих, хто вважає, що Путін не зайшов достатньо далеко, і налаштовувати їх проти нього.
Ія Меурмішвілі: Останнім часом багато говорять про можливість загальної мобілізації в Росії, якщо Путін ухвалить таке рішення. Якщо це станеться, як би ви оцінили рівень загрози для НАТО, окрім очевидної загрози для України? Чи означатиме така мобілізація новий виклик для Альянсу?
Річард Ширрефф: Так, безумовно. Перед Путіним постає вибір: або погодитися на переговори, або йти на подальшу ескалацію. Загальна мобілізація стала б частиною цієї ескалації. Але можуть бути й інші її прояви. І це вже є реальною, екзистенційною загрозою для НАТО.
Якби я був на місці Путіна, то намагався б розділити союзників і посіяти розбрат усередині НАТО.
Як це може виглядати? Наприклад, захопити невелику частину території країн Балтії, щоб змусити НАТО захищатися або ухвалювати рішення щодо застосування статті 5 Північноатлантичного договору про колективну оборону.
Або, скажімо, захопити Шпіцберген — найбільший острів архіпелагу Свальбард в Арктиці. Що тоді зробить НАТО? Чи справді Альянс піде на війну через острів, де живуть кілька білих ведмедів і небагато норвезьких та російських цивільних? Це дуже серйозне питання для НАТО. Саме тому Альянс має моделювати всі можливі сценарії розвитку подій і бути готовим продемонструвати беззаперечну силу, рішучість і готовність захищати себе.
Є ще один, останній варіант, про який ми не повинні забувати, це застосування ядерної зброї. Я вважаю такий сценарій малоймовірним, але НАТО має абсолютно чітко дати Путіну зрозуміти, що будь-яка спроба вдатися до ядерної зброї матиме наслідком повне знищення всіх російських військових спроможностей в Україні силами авіації НАТО. Тому що після цього жодних обмежень більше не залишиться. Це означатиме війну з Росією. Без жодних «якщо» чи «але».
Ія Меурмішвілі: З огляду на нинішній стан відносин між США і НАТО, чи бачите ви ознаки того, про що щойно говорили? Як би ви оцінили єдність НАТО зараз, зважаючи на події у США, дискусії про передислокацію військ, їх можливе виведення та загалом дуже напружені відносини?
Річард Ширрефф: Думаю, це надзвичайно важливе питання. І ми повинні дивитися на світ таким, яким він є, а не таким, яким хотіли б його бачити. А що я бачу? Я бачу світ, у якому право визначає сила. Я бачу президента США, який називає міжнародний порядок, заснований на правилах, «нісенітницею», а Стратегія національної безпеки США характеризує цей міжнародний порядок як ілюзорний «повітряний замок». Я бачу президента США, який ще на початку цього року, у січні, погрожував застосувати силу проти території союзника по НАТО Гренландії, яка, очевидно, є частиною Данії.
Тому ми повинні виходити саме з такої реальності. Я чую, що говорить Піт Гегсет, я чую, що говорить Джей Ді Венс. Ми почули це ще на самому початку президентства Дональда Трампа, у січні та лютому 2025 року, під час Мюнхенської безпекової конференції та зустрічей міністрів оборони НАТО в Брюсселі.
Тому, на мою думку, потрібно виходити з того, що колишня впевненість у тому, що незалежно від того, хто є президентом США, Америка обов’язково прийде на допомогу союзнику по НАТО в разі нападу, більше не існує. Європа повинна бути готовою покладатися на власні сили, звісно, разом із Канадою.
Це особливо актуально напередодні саміту НАТО. Думаю, Альянс має чітко й недвозначно заявити: ми хочемо зберегти зв’язки зі Сполученими Штатами. Ми надзвичайно цінуємо довгострокове партнерство зі США. Але водночас саме Америка дуже чітко дала зрозуміти, що Європа повинна сама відповідати за власну безпеку та свою звичайну оборону. Добре. Ми це зробимо. Ми вже зараз маємо розробити плани на найближчу перспективу на випадок, якщо Росія спробує піти на ескалацію, щоб відвернути увагу від подій в Україні.
Ми повинні бути на сто відсотків здатними захистити себе власними європейськими силами, використовуючи ті ресурси, які маємо. А в довгостроковій перспективі Європа має продемонструвати, що як європейська складова НАТО вона здатна створити ті стратегічні можливості й спроможності, на яких сьогодні значною мірою тримається Альянс завдяки США.
Це дуже амбітне завдання. Воно вимагатиме величезних жертв, значного збільшення оборонних витрат, пошуку нових механізмів фінансування та багато іншого. Але це необхідно зробити. І, як на мене, саме так у довгостроковій перспективі можна буде зберегти й зміцнити партнерські відносини зі Сполученими Штатами.
Корі Шейк: Україна заслужила на членство в НАТО, а США не повинні послаблювати Альянс
Точно не допоможе, якщо Генеральний секретар НАТО Марк Рютте просто триматиметься за Трампа, побоюючись ще гіршого розвитку подій, тобто намагатиметься всіляко йому догодити, лестити та постійно залишатися поруч. На мою думку, це нікуди не приведе. Настав час, щоб НАТО проявило твердість і сказало: «Так, ми впораємося».
Ія Меурмішвілі: Чи можливо робити обидві речі одночасно? Чи можна водночас лестити президенту Трампу і зміцнювати НАТО?
Річард Ширрефф: Думаю, лестощі на адресу президента Трампа лише викликають зневагу. Коли лестять тим, хто поводиться як хуліган, це лише посилює їхню зневагу до інших. Таким людям потрібно давати відсіч. Але водночас послання має бути чітким: ми цінуємо довгострокове партнерство зі Сполученими Штатами, але не сумнівайтеся, ми почнемо самостійно розбудовувати власні спроможності.
Є ще один важливий момент. Це також потребує співпраці зі США, адже необхідний узгоджений план поступового скорочення американської військової присутності та одночасного нарощування європейських спроможностей. У міру того, як Америка скорочуватиме свою присутність, Європа має нарощувати власний потенціал. Головне не допустити ситуації, коли все відбудеться раптово й без належної підготовки.
Ія Меурмішвілі: Давайте трохи поговоримо про Sky Shield. Це концепція, за якою НАТО могло б захищати частину українського повітряного простору, збиваючи ракети та інші засоби повітряного нападу, що летять у напрямку країн Альянсу. Чи вважаєте ви цю ідею реалістичною? Чи можливо її реалізувати? І чи очікуєте ви, що під час саміту НАТО в обговорюватиме це питання?
Річард Ширрефф: Думаю, це цілком реально. Саме цим НАТО й повинно займатися. На мою думку, те, що Альянс досі цього не зробив, є великою помилкою. Це стало б дуже сильним сигналом про силу НАТО і його відданість підтримці України. І я абсолютно переконаний, що це можна реалізувати.
Звичайно, дехто скаже: «Це призведе до ескалації, це означатиме війну з Росією». Але ми вже перебуваємо у стані війни з Росією. НАТО вже воює з Росією.
Єдиний правильний спосіб реагувати на дії Росії в Європі, чи то польоти безпілотників над Польщею, чи порушення повітряного простору, кібератаки, політичні вбивства або шпигунство, це демонструвати силу.
Мені не потрібно пояснювати, що Росія поважає силу і відступає, коли стикається з нею. Якщо ж вона бачить слабкість, це лише заохочує її діяти ще агресивніше. Саме тому такий крок є абсолютно необхідним.
Ія Меурмішвілі: І на кінець, поки ми говоримо про НАТО. Яким ви бачите майбутнє членства України в Альянсі? Чи варто очікувати, що це може статися вже в найближчі роки?
Річард Ширрефф: Повертаючись до того, що я назвав би стратегічною метою, Європа має стати цілісною, вільною і безпечною перед Росією, яка ніколи не відмовиться від наміру стерти Україну з карти як суверенну державу. Досягнення цієї мети обов’язково повинно передбачати членство України в НАТО.
Частиною цієї стратегії також має бути створення Альянсом потужної системи стримування від Балтійського до Чорного моря, здатної протистояти Росії. І я пішов би ще далі. На мою думку, ця стратегія також має включати Грузію та Молдову.
