На п’ятому році війни Росії проти України, лінія фронту протяжністю 1250 кілометрів, від Херсона на півдні до Харкова на півночі, майже не бачить масштабних проривів.
Росія розпочала свій весняний наступ у березні і досягла певних обмежених успіхів, зокрема розширила проникнення через кордон у Сумській та Харківській областях і не суттєво просунулась у напрямку Слов’янська на Донеччині, однак загалом наступ втратив темп.
Через тисячі дронів, що зависають над так званою «зоною ураження» між двома арміями, пересування військ майже неможливе, а масштабні бронетанкові прориви стали практично рідкістю, розповідає незалежний військовий аналітик Клеман Молін.
У деяких місцях ця зона простягається на 5–10 кілометрів углиб від лінії фронту і насамперед спрямована проти військ, які йдуть у наступ. В інших випадках удари зосереджені на логістиці та переміщеннях російських сил у тилу, іноді на відстані до 15–20 кілометрів. У поєднанні з артилерією це дозволяє уповільнювати просування росіян.
Втім, несподівано, щонайменше на окремих спірних ділянках так званих «сірих зон», Україна цього року не лише утримує позиції, а й поступово відвойовує частину територій. Українські сили чинять постійний тиск на кількох напрямках, зокрема в Запорізькій області, перевіряючи оборону противника, знаходячи слабкі місця і змушуючи Москву реагувати.
Starlink вимикається — і ситуація змінюється
Перший помітний злам стався у лютому, коли Ілон Маск погодився обмежити роботу терміналів Starlink, які Росія використовувала для зв’язку на полі бою. Українські підрозділи швидко скористалися цим, посиливши тиск на позиції росіян.
«Сіра зона — це територія, через яку пересуваються російські війська і де іноді ще можуть залишатися ізольовані українські позиції», пояснює Молін. «Використання цієї слабкості, зокрема відключення Starlink для російських сил, дозволило Україні зачистити значну територію, не заходячи глибоко в зони, які перебувають під повним контролем російської армії».
У Києві заявили, що за кілька тижнів після обмеження Starlink Україна повернула близько 400 квадратних кілометрів території. Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський також зазначив, що за той місяць Україна повернула більше територій, ніж втратила, вперше з 2023 року. У березні, за його словами, вдалося відбити ще близько 50 квадратних кілометрів, приблизно на тих самих ділянках, де, за оцінками незалежного Інституту вивчення війни, просувалася Росія.
Майкл Кофман, старший науковий співробітник програми Росії та Євразії Фонду Карнегі, обережно оцінює ці успіхи, зазначаючи, що контратака у лютому, яка переважно відбувалася в Запорізькій області, була «частковим успіхом» і «вдалим експериментом із застосуванням дронів у наступі».
Водночас Джордж Баррос із Інституту вивчення війни вважає, що ці результати, які, за його словами, є наслідком продуманого планування, а не випадковості, можуть мати позитивні наслідки на майбутнє.
«Я не готовий назвати це контрнаступом оперативного рівня, але це очевидно сплановані дії, а не просто ситуативні можливості», каже він. На його думку, Україна покращила підготовку розвідданих на полі бою.
У деяких секторах, додає він, українські сили змогли тимчасово досягти переваги в дронах, що дозволяє їм «зачищати російські диверсійні групи і досить швидко повертати спірні території».
Замість того, щоб намагатися здійснити один великий прорив, Україна, за словами Барроса, може досягти більшого, повторюючи таку тактику з часом. «Краще серія менших, але продуманих контратак, які поступово і стабільно відтіснятимуть російські сили».
Інакше кажучи, Україна робить ставку не на великі прориви, а на постійний тиск. «Україна не збирається оголошувати якийсь “голлівудський” контрнаступ із великими стрілками на карті», каже Шон Піннер, колишній британський військовий, який воював у Маріуполі у 2022 році.
«Насправді відбувається кампанія тиску: розвідувальні атаки, локальні прориви, виснаження російської логістики і змушення Москви постійно латати прогалини на ділянках, які вона і так не контролює повністю».
Динаміка змінилась але обмеження залишилися
Попри відсутність масштабного контрнаступу, відчутний зсув у динаміці війни все ж відбувся, а разом із ним змінилося і сприйняття ситуації. Якщо у 2025 році дискусії були зосереджені на побоюваннях щодо можливого прориву української оборони та тиску погодитися на мир на умовах Росії, включно з добровільним відходом з Донеччини, то у 2026-му увага зміщується до питання, чи здатна Росія витримувати втрати на рівні до 30 тисяч військових щомісяця.
І принаймні наразі Україна, схоже, повернула собі технологічну перевагу. Міністерство оборони під керівництвом Михайла Федорова заявило про плани виготовити цього року 7 мільйонів дронів. Водночас наземні роботизовані системи відіграють дедалі більшу роль на фронті. Президент Володимир Зеленський нещодавно повідомив, що вперше за час війни позицію противника вдалося захопити повністю за допомогою роботів і дронів, без участі піхоти. Паралельно українські удари середньої дальності досягають значно глибших цілей, виходячи за межі зони ураження і порушуючи російську логістику та постачання.
Водночас Україна стикається з тими ж обмеженнями, що й Росія. Дрони зробили наступальні операції надзвичайно дорогими, виявляючи техніку і особовий склад ще до того, як вони можуть наблизитися до позицій противника. Проблема нестачі особового складу також залишається гострою. Кирило Буданов нещодавно попередив, що ухилення від мобілізації ставить під загрозу зусилля України у війні.
Військовий на ім’я Норман із батальйону безпілотних систем 60-ї окремої механізованої бригади зазначає, що Україна безумовно демонструє кращі результати, ніж у попередні роки, але все ще не має достатніх сил для повноцінного контрнаступу.
За його словами, російські укріплення добре розвинені, і для їх прориву потрібні дрони з потужними боєголовками. Невеликі FPV-дрони чи бомбардувальні безпілотники ефективні для ураження логістики, піхоти або стаціонарних цілей, але їх недостатньо для руйнування повноцінної лінії оборони.
Ймовірність великих проривів з обох боків цього літа залишається низькою. Але у війні на виснаження, Україні вони можуть і не знадобитися. Якщо їй вдасться утримувати лінію фронту і водночас використовувати можливості для поступового повернення територій там, де це можливо, цього може виявитися достатньо.
