Поки адміністрація Дональда Трампа шукає дипломатичні шляхи завершення російської війни проти України, американський експерт із національної безпеки Пітер Раф закликає Захід перейти до рішучіших дій у відповідь на російські гібридні атаки проти країн НАТО.
«Можливо, якщо станеться кібератака, скажімо, на міністерство однієї з балтійських країн або на німецький банк, варто зробити так, щоб одного ранку в московському метро зникла електрика», — каже Раф, директор Центру Європи та Євразії Гудзонівського інституту.
На його думку, відповіддю на порушення Росією повітряного простору країн НАТО також могла б стати передача Україні крилатих ракет.
«Ми маємо шукати способи відновити стримування, тому що, боюся, система стримування в Європі більше не працює», — наголошує експерт.
Пітер Раф не відкидає дипломатичних зусиль Білого дому, однак сумнівається, що Кремль зацікавлений у переговорах до зими. За його оцінкою, Москва прагне випробувати Україну в зимовий період, а гібридними атаками проти європейських держав намагається послабити їхню підтримку Києва.
«Ми насправді ще далеко від завершення війни», — вважає Раф.
Експерт також застерігає від небезпеки, яку може становити Росія після завершення війни. Він проводить паралелі з Німеччиною між двома світовими війнами та припускає, що повернення з фронту радикально налаштованих російських ветеранів може посилити реваншистські настрої навіть після відходу Путіна від влади.
Водночас, на думку Рафа, Україна своєю боротьбою виграє для Європи час, необхідний для переозброєння та зміцнення оборони.
Про перспективи мирних переговорів, готовність Трампа посилити тиск на Кремль, російські гібридні атаки проти НАТО та загрози, які Росія становитиме після війни, Пітер Раф розповів в інтерв’ю Кирилу Сухоцькому для Independence Avenue Media.
Інтерв’ю записане 30 вересня 2026 року, до оголошення Дональдом Трампом 9 жовтня про угоду щодо російського дизельного пального. Розмову скорочено та відредаговано для ясності.
Кирило Сухоцький, Independence Avenue Media: Путін не демонструє готовності відступати від своїх вимог і, навпаки, випромінює впевненість. Судячи з усіх витоків інформації, які з’являються в західній та російській пресі, він переконаний, що може виграти цю війну. Чому він настільки впевнений у собі?
Пітер Раф, директор Центру Європи та Євразії Гудзонівського інституту:
На мою думку, ми насправді ще далеко від завершення війни. Я не думаю, що росіяни справді зацікавлені в переговорах до зими. Росіяни хочуть випробувати Україну протягом зими, тому досягти якогось прогресу буде дуже важко.
Росіяни вважають себе більшою, сильнішою та могутнішою державою, ніж Україна. Тому вони переконані, що якщо їм вдасться залишити Україну сам на сам із Росією, то вони зможуть поступово виснажити її та зрештою нав’язати свою волю. А для цього потрібно змусити європейців та американців відмовитися від підтримки України.
Саме так я трактую значну частину останніх погроз і демонстрацій сили з боку Росії, зокрема атак у сірій зоні. На мою думку, це спроба відштовхнути європейців від України, щоб Москва могла залишитися з Києвом сам на сам.
IAM: Наскільки далеко Росія може зайти у своїх гібридних діях та атаках у сірій зоні?
Пітер Раф: Я не думаю, що вони перетнуть межу того, що ми традиційно розуміємо як звичайну війну, коли танки перетинають кордони, а військові підрозділи заходять, скажімо, до Естонії, Латвії чи Литви, про які часто говорять у цьому контексті.
Але я справді вважаю, що така діяльність у сірій зоні, диверсії, порушення повітряного простору, кібератаки, інформаційні операції, вбивства, іноді навіть серед білого дня, та інші подібні дії набирають обертів. І це вже не просто кількісне зростання, а якісно новий рівень загрози. Масштаби та кількість таких операцій є безпрецедентними.
Я підозрюю, що ми будемо спостерігати дедалі більше таких дій з боку Росії, доки Захід не буде готовий вживати контрзаходів, а ціна таких атак залишатиметься для Москви відносно низькою. Але Росія не перейде межу, за якою починається повномасштабна війна із застосуванням регулярних військ.
Додам, що я щойно побував у Ризі. Судячи з розмов із посадовцями там, а також із публічних заяв литовських та естонських представників, російські військові бази поблизу кордонів цих країн зараз переважно спорожніли, оскільки звідти вивезли дуже багато техніки та особового складу. Нова військова продукція фактично спрямовується на війну проти України, а не на посилення російських позицій поблизу країн Балтії.
Тому їхнє застереження таке: сприймайте цю потенційну загрозу з боку Росії серйозно, будьте готові діяти, але не дозволяйте Москві залякати вас і змусити відмовитися від підтримки України.
IAM: Як ви вважаєте, чи готові Захід і НАТО, Європа та Сполучені Штати дати повномасштабну відповідь Росії, якщо вона вирішить ще більше підвищити ставки?
Пітер Раф:
На мою думку, у певний момент Захід має замислитися над серйозними заходами у відповідь. Можливо, якщо станеться кібератака, скажімо, на міністерство однієї з балтійських країн або на німецький банк, варто зробити так, щоб одного ранку в московському метро зникла електрика.
Можливо, коли Росія порушує повітряний простір, слід передати крилату ракету Україні. Або Захід міг би сприяти перекиданню українських сил спеціальних операцій до країн Африки на південь від Сахари, де вони вже завдавали серйозної шкоди російським формуванням, таким як група Вагнера.
Ми маємо шукати способи відновити стримування, тому що, боюся, система стримування в Європі більше не працює.
IAM: Чи готова нинішня адміністрація США діяти рішуче щодо Росії? Досі її підхід, схоже, полягав у тому, щоб умовити Путіна сісти за стіл переговорів, намагаючись не дратувати його через побоювання подальшої ескалації з боку Кремля. Як ви вважаєте, чи погодився б президент Трамп на жорсткішу відповідь?
Пітер Раф: Із цього приводу існують різні погляди. Дехто, переважно політичні опоненти президента, стверджує, що він особисто захоплюється Путіним, що тут відіграють роль марнославство, нарцисизм і своєрідні особисті стосунки між ними. І саме цим вони пояснюють, чому Трамп, як ви висловилися, намагається задобрити росіян.
Інша точка зору полягає в тому, що Росія утримує сильні позиції у стратегічно важливих регіонах світу та Європи. Трамп розуміє, що не може повністю перемогти Росію на полі бою або не готовий підніматися сходами ескалації до рівня, необхідного для її поразки. Тому він усвідомлює, що йому доведеться мати справу з Путіним. І він намагається налагодити певні відносини з людиною, яка контролює величезний ядерний арсенал, щоб через ці відносини розв’язувати деякі з цих питань.
Усе, що я можу сказати, це те, що я можу спиратися лише на офіційні документи та офіційну політику уряду США. Коли американським посадовцям ставлять прямі запитання з цього приводу, вони відповідають, що потрібен справедливіший розподіл відповідальності між союзниками. Можливо, навіть передача більшої частини цієї відповідальності іншим. Водночас вони наголошують, що Сполучені Штати залишаються відданими своїм зобов’язанням за статтею 5 НАТО.
IAM: Чи здивувало вас запрошення Володимира Путіна від адміністрації Трампа на саміт Великої 20-ки (G20) у Маямі 14–15 грудня 2026 року, який відбудеться саме на початку зими?
Пітер Раф: Не знаю, чи здивувало. Мене вже мало що дивує в міжнародній політиці. Ми вже бачили, як росіяни брали участь, наприклад, у зустрічі міністрів фінансів країн Великої 20-ки в Ешвіллі, штат Північна Кароліна, у серпні 26 року. Мене обнадіяло те, що міністр фінансів США Скотт Бессент пояснив своєму російському колезі Антону Сілуанову, що жодної нормалізації відносин не буде, доки не буде розв’язано проблему цієї війни, яка залишається болючою раною. У таких форматах можна доносити відповідні сигнали до росіян.
Не впевнений, що я запросив би президента Путіна на саміт G20 на американській території. Зрештою, такі формати призначені для пошуку нових шляхів співпраці, а не просто для запобігання конфліктам. Наприклад, для встановлення гарячих ліній зв’язку на випадок криз або зниження напруженості через ядерні погрози, чи інших кроків, необхідних для початку нового раунду переговорів щодо контролю над озброєннями. Хоча наразі ніщо не свідчить про те, що такі переговори взагалі плануються.
Але, зрештою, таке рішення ухвалив президент Трамп. Захід це переживе. До того ж у G20 бере участь і Китай. Це формат, у межах якого можна принаймні врегульовувати певні суперечки з іншими країнами або спільно працювати над важливими питаннями.
А справжнім центром багатосторонньої співпраці сьогодні все одно залишається радше Велика Сімка (G7), де Росія не представлена.
IAM: Наскільки внутрішня політика та внутрішньополітичний порядок денний у Сполучених Штатах можуть вплинути на американську зовнішню політику щодо Росії та України? Наприклад, під час проміжних виборів до Конгресу?
Пітер Раф: У нашій системі, відповідно до статті 2 Конституції США, повноваження у сфері зовнішньої політики переважно належать головнокомандувачу, тобто президенту. А стаття 1 Конституції визначає повноваження Конгресу, якому належить законодавча влада.
Якщо республіканці втратять контроль над однією або обома палатами Конгресу, а дехто прогнозує саме такий сценарій, президентові буде складно проводити свої реформи через законодавчий процес. Але, як і його попередники, він може натомість більше зосередитися на зовнішній політиці, де Конгрес значно менше обмежує його дії. Тож, як це не парадоксально, послаблення позицій президента внаслідок проміжних виборів може фактично посилити його роль у зовнішній політиці.
Але важко сказати напевно. На той час уже розгортатиметься, принаймні на задньому плані, наступна президентська виборча кампанія, яка також матиме велике значення. І демократи, якщо отримають контроль над бюджетними повноваженнями Конгресу, захочуть впливати на рішення щодо фінансування та інших питань.
Я очікую, що якщо демократи здобудуть більшість у Палаті представників, то внутрішні реформи фактично зупиняться або їх буде дуже мало. Основні дискусії точитимуться навколо бюджету, де між демократами та республіканцями існують розбіжності, наприклад, щодо військових витрат. А у сфері зовнішньої політики президент Трамп продовжуватиме діяти за власним курсом.
IAM: І таких зовнішньополітичних питань, окрім Росії та України, досить багато. Є Іран, є Китай. Як ці геополітичні інтереси та інтереси національної безпеки Сполучених Штатів можуть вплинути на американську політику щодо України та Росії, скажімо, протягом наступного року?
Пітер Раф: Я твердо переконаний, що існує вісь Китай, Росія, Іран і Північна Корея, яка діє на євразійському просторі з метою зруйнувати міжнародний порядок, створений Сполученими Штатами. І ми перебуваємо у надзвичайно складній, фактично кризовій ситуації.
В Ірані та на Близькому Сході система стримування не спрацювала. У Європі триває війна, отже, стримування не спрацювало і там. А в Південнокитайському морі зберігається дуже крихкий мир, особливо в Тайванській протоці, де китайські винищувачі порушують серединну лінію та постійно випробовують готовність Тайваню до оборони.
Тож, насамперед, я вважаю, що картина загроз досить тривожна. Між цими державами існує щонайменше узгодженість інтересів, а часом і відверта співпраця.
Для Сполучених Штатів це має серйозні наслідки, оскільки означає, що наші ресурси неминуче розпорошуються.
IAM: Ви згадали, що Європі потрібно замислитися над повоєнним майбутнім, яким воно буде і як складатимуться відносини з Україною, Росією та Сполученими Штатами. Якою буде Росія після війни і які виклики це створить?
Пітер Раф: Мене непокоїть те, що політична загроза для президента Путіна, якщо вона взагалі існує, походить не від ліберальної творчої інтелігенції Санкт-Петербурга, не від світу великої російської літератури чи поетів минулих століть. Вона походить від загартованих війною прихильників її продовження. Я не хочу називати їх фашистськими правими, радше це войовничі націоналістичні праві, які вважають, що сама війна є правильною, але Володимир Путін веде її недостатньо рішуче, надто м’яко.
І знаєте, як би не завершилася ця війна, я майже впевнений, що ми не побачимо походу на Москву, попри те, що свого часу зробив Євген Пригожин, колишній ватажок групи Вагнера. Мета України полягає у звільненні своєї території. Навіть її максимальна мета полягає у відновленні кордонів, які існували до 2014 року, а не в наступі на Москву. НАТО також є оборонним альянсом і теж не піде на Москву.
Я побоююся, що ми можемо побачити щось подібне до Німеччини в міжвоєнний період. Росія, зберігши свою територіальну цілісність, залишиться охопленою образою та прагненням реваншу. Ветерани війни повертатимуться додому й говоритимуть, що їх зрадили, що їм завдали удару в спину, що війну вели непрофесійно.
І зрештою це може породити вкрай небезпечну політичну суміш, сповнену ворожості та образи на Захід, яка призведе лише до подальшого загострення напруженості.
Це не означає, що Путін є поміркованим політиком, а ці сили представляють крайніх правих. Я вважаю таке протиставлення хибним, хоча його іноді просувають навіть прихильники Росії. Але для мене це означає, що в найближчі роки російська політика може набути дуже небезпечного характеру.
IAM: Міжвоєнний період у Німеччині зрештою призвів до ще масштабнішої війни. Чи можна провести паралель із нинішньою Росією? Навіть якщо Путін піде, а ветерани, як ви кажете, повернуться додому розчарованими, чи не може статися так, що Росія без Путіна буде навіть більш схильною до масштабної війни з Європою, ніж за його правління?
Пітер Раф: Потенційно так. Але, з іншого боку, у міжвоєнний період Європа роззброювалася, тоді як сучасна Європа перебуває у процесі переозброєння. І зрештою те, що стримує таких діячів, як Володимир Путін або ті, хто прийде йому на зміну, це не заспокійливі слова чи економічна взаємозалежність, а реальна військова сила. Реальні оборонні можливості.
Тому Україна виграє для Європи час. Якщо Європа зможе переозброїтися, то навіть якщо Росія піде небезпечним шляхом і цей прогноз справдиться, ми принаймні матимемо можливість стримувати її. Це дозволить більш-менш зберегти трансатлантичну економіку та мир, яких ми досягли завдяки перемозі в холодній війні.
