Україна та Росія увійшли в нову фазу війни. Це перша суттєва зміна характеру бойових дій з 2023 року, і наразі саме Україна отримує перевагу.
Джордж Баррос, директор з інновацій та відкритих методів аналізу в Інституті вивчення війни (ISW) у Вашингтоні, вважає, що Україна має перевагу у використанні дронів на окремих ділянках фронту. Це дозволяє Києву повернути до бойових дій танки та іншу важку військову техніку, не побоюючись російських безпілотників.
«Раніше техніка таких розмірів через свої великі габарити та відносно низьку швидкість ставала дуже легкою мішенню для дронів», каже Баррос, який нещодавно разом із Катериною Степаненко став співавтором доповіді про нову фазу війни. «Тому повернення цієї техніки на поле бою є справді важливим переломним моментом».
За словами Барроса, починаючи з кінця 2025 року, Україна системно атакує російську інфраструктуру управління безпілотниками на лінії фронту.
«Якщо ліквідувати всіх операторів і знищити їхні центри зв’язку, то можна мати будь-яку кількість дронів у світі, але не мати реальної спроможності їх ефективно використовувати», говорить Баррос в інтерв’ю Independence Avenue Media.
«По суті, українці мають дрони, а росіяни ні».
Баррос також пояснив, як удари середньої дальності по російській військовій логістиці суттєво змінили ситуацію для російських військ на фронті.
«Українці проводять кампанію системного послаблення російської логістики. Йдеться про вантажівки, які рухаються трасою Ростов-Маріуполь, а також про залізничні перевезення, адже росіяни доставляють свої ресурси саме потягами та вантажівками», зазначає він. «У результаті російські війська поступово виснажуються».
«Якщо знищити основні логістичні вузли, склади та бази забезпечення, які підтримують ту кількісну перевагу, на яку спираються росіяни, то російська модель ведення наземної війни почне руйнуватися».
Водночас Баррос застерігає, що вікно можливостей для України в цій новій фазі війни, найімовірніше, буде короткочасним.
«Характер цієї війни полягає в тому, що одна зі сторін запроваджує інновації, а інша адаптується, зазвичай досить швидко», говорить він.
Хоча Баррос вважає, що протягом наступних кількох місяців Україна зможе повернути під свій контроль певні території, ці успіхи будуть обмеженими.
Водночас він припускає, що президенту Росії Володимиру Путіну доведеться розглянути можливість нової часткової мобілізації на тлі значних втрат російської армії на полі бою.
Це інтерв’ю було записане 4 червня 2026 року та відредаговане для стислості й зрозумілості.
Кирило Сухоцький, Independence Avenue Media: На якому етапі війни ми перебуваємо зараз? Як Україна намагається змінити її характер?
Джордж Баррос, директор з інновацій та відкритих методів аналізу, Інститут вивчення війни (ISW): У нашій доповіді ми стверджуємо, що війна увійшла в нову фазу. Якщо подивитися на коментарі багатьох аналітиків протягом останніх років, цю фразу використовують досить часто. Однак, в Інституті вивчення війни ми дуже обережно підходимо до подібних оцінок і не поспішаємо робити такі висновки.
Наскільки ми можемо судити, з погляду нашої історіографії війни, приблизно з 2023 року і до сьогодні тривав один і той самий етап, який характеризувався позиційною війною. Тобто жодна зі сторін не могла проводити маневри оперативного рівня, жодна зі сторін не могла ефективно застосовувати танки чи бронетранспортери для тактичних механізованих маневрів.
Лінія фронту майже не змінювалася, і це видно на мапі. Якщо порівняти карту 2023 року з картою 2025 чи 2026 року, зміни будуть мінімальними й ледь помітними.
Однак ця тенденція починає змінюватися. На нашу думку, починаючи з кінця 2025 року, українці почали створювати умови для того, щоб змінити позиційний характер війни та повернути механізовану техніку до бойових дій у справді значущий спосіб.
У березні 2026 року стався дуже цікавий момент. Я помітив, що українська механізована техніка діяла у Дніпропетровській області за 19 кілометрів від раніше визначених російських позицій. Коли я побачив ці кадри, то одразу подумав: де російські дрони? Чому вони не знищують цей танк? Адже ще 12 місяців тому поява такої техніки настільки близько до лінії фронту була абсолютно неможливою.
Саме це спонукало нас до проведення цього дослідження. По суті, українці покращують оперативне планування. Вони ефективніше формують умови на полі бою. Вони досягають тактичної переваги у використанні дронів. Тобто українці можуть застосовувати свої безпілотники, тоді як російська система протидії дронам зазнає дедалі більшого виснаження. Водночас українці експериментують із новими способами повернення механізованої техніки на поле бою.
IAM: У своїй доповіді ви зазначаєте, що бойові дії в Україні, ймовірно, стануть менш позиційними і більше характеризуватимуться тактичними маневрами. Чи могли б ви детальніше пояснити цю думку?
Баррос: Саме так. Це наш прогноз, хоча, можливо, ми помиляємося. Ми можемо повернутися до цієї розмови через кілька місяців і переоцінити ситуацію. Але останні кілька років війни визначалися збільшенням так званої “зони ураження”. Це досить поширений термін. По суті, це територія підвищеного ризику через насиченість як російськими, так і українськими ударними дронами, які ведуть розвідку та завдають ударів по силах противника.
Це призвело до розосередження поля бою, де головним завданням стало виживання. А виживання передбачає насамперед залишатися невеликою ціллю, не створювати великих і очевидних об’єктів для ураження та намагатися вистояти в умовах агресивної системи розвідки й ударів із використанням дронів.
Те, що ми спостерігаємо зараз, повернення до тактичного маневру, свідчить про те, що українці експериментують із поверненням на поле бою техніки, тобто великих цілей, які зазвичай не можуть вижити в умовах “зони ураження”. Частково це стало можливим завдяки послабленню російських можливостей у сфері застосування дронів.
Починаючи з кінця 2025 року, українці проводять кампанію з виявлення та знищення російських дронів, позицій їх запуску та пунктів управління безпілотниками. Якщо усунути операторів і пункти управління, то в конкретному секторі фронту фактично зникає можливість ефективно застосовувати дрони.
Крім того, ми спостерігаємо українські удари по російській логістиці. Особливо інтенсивними вони стали у травні 2026 року. Українці здійснюють кампанію систематичного послаблення російських логістичних можливостей. Йдеться як про вантажівки, що рухаються трасою Ростов-Маріуполь, так і про залізничний транспорт, адже росіяни перевозять значну частину своїх ресурсів саме потягами та вантажівками.
У результаті російські війська поступово виснажуються. Постачання та ротація особового складу стають дедалі складнішими. Одночасно знижуються й російські можливості у сфері використання дронів. Це дозволяє українцям діяти більш ефективно та досягати локального домінування у повітрі за допомогою безпілотників. Наприклад, на окремій ділянці фронту протяжністю близько 20 кілометрів українці можуть активно використовувати свої дрони, тоді як росіяни такої можливості не мають. Саме це і дає змогу українській стороні повертати механізовану техніку на поле бою.
IAM: Давайте розглянемо це по черзі: механізований маневр, дрони та удари по логістиці. Почнімо з механізованого маневру. Коли ви говорите, що Україна здатна використовувати таку техніку на довшій відстані від своїх позицій, ніж раніше, що це дозволяє досягти?
Баррос: Вона забезпечує броньовану важку вогневу підтримку піхоти. Українці застосовують її у форматі загальновійськового бою, коли бронетранспортер доставляє піхоту в “зону ураження” ближче до позицій противника, дозволяючи військовим відносно безпечно спішитися, покинути машину і перейти до штурму або зачистки позицій у спірній зоні.
Важча техніка, зокрема танки, використовується для фізичного знищення російських укріплень, таких як бліндажі, траншеї чи польові фортифікації. Танк підходить на необхідну відстань і за допомогою своєї потужної гармати придушує та знищує ці позиції, що дає можливість піхоті просунутися вперед, зайняти й зачистити їх.
Раніше використання техніки такого розміру було надзвичайно ризикованим через її великі габарити та відносно низьку швидкість, що робило її легкою мішенню для дронів. Тому повернення такої техніки на поле бою є справді важливим переломним моментом.
IAM: Очевидно, що саме Україна першою використала дрони для зміни характеру війни, але згодом Росія також почала активно їх застосовувати. Тепер ви говорите про те, що Україна досягла переваги у використанні безпілотників. Чи могли б ви детальніше пояснити, як Україні вдалося отримати перевагу у війні дронів уздовж лінії фронту?
Баррос: Значною мірою це пов’язано зі знищенням російських систем радіоелектронної боротьби. Однією з найбільших загроз для дронів є саме засоби РЕБ, які обмежують можливість керувати ними на значній глибині. Українці знищили велику кількість російських систем радіоелектронної боротьби, що дозволяє українським безпілотникам діяти там, де росіяни не хочуть їх бачити.
Інша складова виявлення та знищенні російських позицій запуску дронів і пунктів управління ними. Самої наявності дронів недостатньо для створення ефективного потенціалу. Потрібні також оператори, які ними керують, командують і виконують бойові завдання. Якщо ліквідувати операторів і знищити центри управління та зв’язку, то можна мати будь-яку кількість дронів, але не мати реальної спроможності їх ефективно застосовувати.
Українці продемонстрували більш витончений рівень оперативного мистецтва. Вони навчилися правильно діяти у просторі й часі, фактично засліплюючи та виводячи з ладу російську систему застосування дронів на окремих ділянках фронту, одночасно концентруючи власні безпілотні можливості.
Фактично складається ситуація, коли українці мають дрони, а росіяни на цій конкретній ділянці фронту — ні.
IAM: Як ви зазначили, удари на оперативній глибині спрямовані, серед іншого, на російську військову логістику. Яка військова стратегія стоїть за цими діями?
Баррос: Я думаю, що в основі лежить концепція глибокого бою. Необхідно послаблювати противника в оперативній глибині та завдавати ударів по його центру тяжіння. Російські кампанії значною мірою ґрунтуються на використанні переважаючих масштабів, сили та кількості ресурсів для подолання українських укріплених позицій.
Варто зазначити, що росіяни переважно просуваються невеликими групами проникнення, які складаються з одного-трьох військових, але таких груп дуже багато. Ми не бачимо, щоб російська армія намагалася використовувати батальйони, бригади чи інші великі підрозділи для маневреної війни на кшталт тієї, яку Червона армія вела під час Другої світової війни. Натомість вони намагаються досягти успіху за рахунок масового використання живої сили.
Однак така модель ведення бойових дій залежить від надзвичайно добре налагодженої логістичної системи, яка забезпечує доставку особового складу, техніки, продовольства, боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів та інших необхідних ресурсів із території Росії, глибокого тилу безпосередньо до тактичної лінії фронту, що дозволяє підтримувати наступальні дії.
У військовій науці це називається критичною вразливістю або центром тяжіння. І, на мою думку, логіка полягає в тому, що якщо знищити основні логістичні вузли, склади та бази забезпечення, які підтримують ту кількісну перевагу, на яку спираються росіяни, то російська модель ведення наземної війни почне руйнуватися.
IAM: Як на це реагують росіяни? Чи існує ризик, що вони можуть втратити ці логістичні маршрути до Криму або окремих районів Донбасу?
Баррос: На цьому етапі, думаю, ще зарано робити остаточні висновки, але проблема для росіян справді серйозна. Вони вже намагаються вживати заходів у відповідь. Наприклад, розгортають піхотні підрозділи для забезпечення тактичного прикриття доріг від атак з повітря. Йдеться про військовослужбовців зі стрілецькою зброєю, які, помітивши дрон, намагаються збити його, хоча ефективність таких дій обмежена.
Крім того, росіяни обговорюють питання маскування своєї техніки. Частину вантажівок вони вже пофарбували у так званий “осліплювальний” камуфляж із візерунками, схожими на зебру. Наскільки я розумію, їхня мета полягає в тому, щоб ускладнити дронам ідентифікацію транспортних засобів через особливості такого маскування.
Також з’являлася інформація про нібито витік документів Міністерства оборони Росії, достовірність яких ми не можемо підтвердити. У цих документах йшлося про можливість маскування військових вантажівок під цивільний транспорт, щоб дрони також не визначали їх як законні військові цілі.
Отже, росіяни намагаються адаптуватися та шукати способи протидії. Однак поки що зарано говорити про те, чи будуть логістичні маршрути до Криму повністю перерізані. Водночас можна стверджувати, що зараз вони перебувають під серйозною загрозою.
IAM: Ваші дані свідчать, що Україна другий місяць поспіль повертає більше території, ніж втрачає під натиском російських військ. Як ви зазначали, це відбувається вперше з 2023 року. Наскільки це важливо? І чи може така тенденція зберігатися надалі?
Баррос: Так, це дуже важливо. Війна в Україні не перебуває у глухому куті. Це динамічне протистояння, і темпи просування російських військ суттєво сповільнюються.
Ми стверджуємо, що Україна завдяки своїм інноваціям і наполегливості змогла досягти тимчасової переваги у війні. І міжнародним партнерам України варто скористатися цим моментом, щоб посилити підтримку та спробувати змусити Росію переглянути свої вимоги щодо завершення війни, від яких вона досі не була готова відмовитися.
Отже, це справді дуже важлива тенденція. Але чи є вона стійкою? Ми вважаємо, що ця перевага має тимчасовий характер. Було б надто оптимістично стверджувати, що Україна зможе зберігати її безстроково, адже історія цієї війни демонструє постійний цикл протистояння між наступом і обороною, а також безперервний цикл військових інновацій.
Ми неодноразово спостерігали, як одна зі сторін отримувала вирішальну перевагу в певній сфері військової справи й використовувала її протягом обмеженого часу. Однак згодом інша сторона розробляла заходи протидії, адаптувалася, знаходила вразливі місця та використовувала їх, унаслідок чого початкова перевага поступово нівелювалася.
Ідеальним прикладом є поява американських систем HIMARS влітку 2022 року. Коли українські сили вперше отримали ці установки, вони дуже ефективно використовували їх для руйнування російської логістики та систем управління в глибині оборони, завдаючи далекобійних ударів реактивною артилерією.
Однак згодом ефективність цих систем знизилася, оскільки росіяни почали переміщувати свої штаби та склади значно далі від лінії фронту, виводячи їх за межі досяжності HIMARS. Крім того, вони розробили засоби радіоелектронної боротьби, які дозволили зменшити точність та ефективність ракет HIMARS.
Тож зараз, у 2026 році, HIMARS залишаються важливим інструментом який активно використовують, вони не застаріли. Але якщо у 2022 році для успішного ураження цілі достатньо було однієї ракети, то сьогодні для досягнення такого ж результату може знадобитися чотири або п’ять ракет, оскільки частина з них не досягне цілі через вплив засобів радіоелектронної боротьби.
.IAM: Ще одна важлива складова цієї війни це далекобійні удари по цілях у глибині території Росії. Україна активізувала такі удари, і ми бачили стовпи диму над Санкт-Петербургом, де Путін проводить свій щорічний економічний форум. Це, звісно, має символічне значення. Наскільки успішними є ці удари з погляду зміни перебігу війни або підходу Путіна до війни?
Баррос: Я вважаю, що вони важливі як допоміжний напрямок зусиль. Не думаю, що самі по собі ці удари змінять перебіг війни, але вони важливі. Вони послаблюють здатність Російської Федерації експортувати паливо, яке є одним із головних джерел доходів для Росії.
Деякі з цих ударів також спрямовані на важливі військові об’єкти в Росії, не лише на економічні активи. Наприклад, українським силам вдалося знищити пускову установку “Іскандер”, яка діяла на території Росії. Це важливо, адже одна пускова установка “Іскандер” це на одну балістичну ракету менше, яку Росія може запустити по Україні.
Українці також завдають ударів по заводах у Росії, які підтримують військову промисловість і російський оборонно-промисловий комплекс. Усе це важливо для поступового послаблення здатності Російської Федерації підтримувати війну та вести бойові дії.
Водночас ці удари не є вирішальними. Мені здається, і Путін, і Київ певною мірою захоплені ідеєю, що далекобійні стратегічні бомбардування можуть змінити хід війни. Але з військової історії та літератури ми знаємо, що стратегічні бомбардування можуть мати ефект і можуть сприяти завершенню війни, однак часто їх недостатньо, щоб зламати волю нації продовжувати боротьбу.
IAM: І насамкінець, якщо подивитися на нинішні тенденції на фронті й спробувати спрогнозувати розвиток подій на наступні три місяці, якою може бути ситуація наприкінці літа або на початку осені?
Баррос: Думаю, російська лінія фронту на низці ділянок стане крихкішою. Українська кампанія ударів на оперативній глибині посилюватиметься. Я не очікую, що росіяни знайдуть ефективну протидію протягом трьох місяців. Думаю, така протидія може з’явитися приблизно за шість місяців.
Можливо, я налаштований оптимістично, побачимо. Але я думаю, що українці повернуть більше тактичної території. Іншими словами, карта дещо покращиться для України, хоча мова не про масштабні територіальні здобутки.
Також, імовірно, ми наблизимося до моменту, коли росіяни почнуть розглядати інші форми поповнення своїх сил. Нинішня російська модель набору людей на війну через виплати добровольцям уже дає дедалі меншу віддачу і ця тенденція триває давно. Рівень втрат перевищує темпи рекрутингу.
Я думаю, Путіну доведеться покладатися на примусову мобілізацію окремих категорій населення. Я не маю на увазі щось на кшталт мобілізації у вересні 2022 року. Йдеться радше про можливу мобілізацію резервістів, студентів, які навчалися на військових кафедрах у цивільних університетах або у військових училищах, а також, можливо, працівників державних підприємств.
