У понеділок, 11 серпня 2008 року, грузинські війська відступали до Тбілісі.
Посол США в Грузії Джон Теффт, який перебував у будівлі американського посольства, зателефонував Деніелу Фріду, тодішньому помічнику державного секретаря США з питань Європи та Євразії.
Теффт бачив, як грузинська армія відступає дорогою до Тбілісі, згадує Фрід, і попередив його:
«Дене, ти розумієш, що російські війська можуть бути тут уже сьогодні ввечері».
За кілька годин президент Джордж Буш виступив у Білому домі.
«Російські війська вийшли за межі зони конфлікту, атакували грузинське місто Горі та загрожують столиці Грузії Тбілісі», сказав Буш. «Росія вторглася до суверенної сусідньої держави й загрожує демократичному уряду, обраному її народом. Такі дії є неприйнятними у XXI столітті».
До грузинської столиці російські сухопутні війська так і не увійшли.
Під час п’ятиденної війни Росія вторглася до Грузії з двох напрямків. Після боїв із грузинськими військами в районі Південної Осетії російські війська просунулися на південь. Вони тимчасово окупували місто Горі, батьківщину радянського диктатора Йосипа Сталіна, та перерізали Східно Західну автомагістраль Грузії, головну транспортну артерію країни, що з’єднує чорноморське узбережжя з Тбілісі та східною частиною країни, просуваючись у напрямку столиці.
Другий фронт відкрився з боку Абхазії на чорноморському узбережжі Грузії. Російські війська увійшли до західної частини країни та тимчасово окупували міста Зугдіді, Сенакі й Поті. Одночасно російська авіація завдавала ударів по житлових районах, цивільній інфраструктурі та військових об’єктах по всій території Грузії, зокрема на околицях Тбілісі.
За офіційними даними уряду Грузії, загинули 228 цивільних, 170 військовослужбовців і 14 поліцейських, ще 1 747 осіб зазнали поранень. На піку конфлікту свої домівки були змушені залишити близько 192 тисяч людей, і приблизно 30 тисяч із них досі не можуть повернутися додому. Під час війни Грузія втратила контроль над 189 населеними пунктами, 125 із яких залишаються поза її контролем і сьогодні.
Через кілька тижнів після завершення бойових дій Росія визнала Абхазію та Південну Осетію незалежними державами. Обидва регіони міжнародне співтовариство й надалі визнає частиною території Грузії, що перебуває під російською окупацією.
Майже два десятиліття потому Росія досі відмовляється виконувати погоджену за посередництва Європейського Союзу шестипунктову угоду про припинення вогню, зокрема щодо виведення своїх військ із території Грузії.
Четверо колишніх високопосадовців США, які дали інтерв’ю Independence Avenue Media напередодні річниці війни, переконані, що Захід не зробив правильних висновків із російського вторгнення до Грузії. На їхню думку, саме ця помилка багато в чому визначила подальшу агресію Москви проти України.
«Прагнув конфронтації»
У Державному департаменті США Деніел Фрід ще за кілька місяців до війни дійшов висновку, що Москва прагне конфронтації з Грузією.
«Ми знали, що існує загроза війни. Ми трохи запізнилися. Можливо, на тиждень чи два. Але ми знали, що вона наближається», сказав Фрід.
За його словами, Джон Байєрлі, який того літа став послом США в Росії, ще навесні сказав йому, що Путін «шукає приводу для бійки» з Грузією.
«Путін хотів повалити уряд Саакашвілі. Він постійно його провокував», сказав Фрід.
Навесні 2008 року Вашингтон уже публічно попереджав, що дії Росії навколо Абхазії та Південної Осетії посилюють напруженість, і закликав Москву та Тбілісі уникати військової ескалації.
До початку війни Абхазія та Південна Осетія міжнародно визнавалися частиною Грузії, однак після воєн початку 1990-х років фактично не контролювалися Тбілісі. Під час тих конфліктів Росія підтримувала сепаратистські сили, а згодом зберегла свої війська в обох регіонах під приводом миротворчої місії.
Коли в липні 2008 року державна секретарка США Кондоліза Райс прибула до Тбілісі, Фрід супроводжував її на вечері з президентом Міхеїлом Саакашвілі. Райс закликала грузинського лідера не дозволити російським провокаціям втягнути Грузію у військові дії.
«У Грузії не було хорошого військового варіанту», згадує Фрід слова Райс, звернені до Саакашвілі.
Озираючись назад, Фрід вважає, що Вашингтон мав діяти швидше.
«Думаю, ми могли зробити більше, щоб запобігти війні. Ми могли швидше попередити росіян і зробити це на вищому рівні. Ми могли мобілізувати німців. Ми могли активізувати діалог із Німеччиною та переконати Ангелу Меркель попередити Путіна, щоб він не починав вторгнення», сказав він.
Увечері 7 серпня грузинські та південноосетинські сили обмінялися ударами на тлі різкого загострення бойових дій. Саакашвілі оголосив одностороннє припинення вогню, однак пізніше Грузія заявила, що південноосетинські сили продовжували обстрілювати села, які перебували під контролем Тбілісі.
Фрід згадує, що тієї ночі «південноосетинські сили під контролем Росії» обстрілювали грузинські села, а Саакашвілі «вважав, що мусить відповісти». За словами Фріда, грузинський президент зробив це всупереч порадам Сполучених Штатів, ввівши війська до Південної Осетії.
«Його дуже серйозно спровокували», сказав Фрід. «Я критично оцінюю тактичне рішення Саакашвілі. Але війну почав Путін. Він міг не вторгатися. Але він це зробив. Відповідальність лежить на ньому».
У відповідь Росія розпочала масштабну військову операцію, заявивши, що її метою є захист російських миротворців і цивільного населення, значна частина якого вже мала російські паспорти.
Для Дугласа Люта, який під час війни обіймав посаду заступника радника президента США з питань національної безпеки, а згодом став послом США при НАТО, тривожні сигнали з’явилися ще раніше.
У лютому 2007 року Володимир Путін, виступаючи на Мюнхенській конференції з безпеки, різко розкритикував, за його словами, «однополярний» світ, у якому домінують Сполучені Штати, та звинуватив Вашингтон у нехтуванні міжнародним правом. Лют вважає цей виступ одним із перших серйозних попереджень.
«Його послання було абсолютно зрозумілим ще у 2007 році. У 2008 році він продемонстрував це в Грузії. Я б сказав, що знову продемонстрував у 2014 році під час незаконної анексії Криму та дестабілізації Донбасу», сказав він.
«Його стратегія полягала в тому, щоб максимально утримати під своїм контролем так зване ближнє зарубіжжя, наскільки можливо відновити традиційну радянську імперію в цьому регіоні та підпорядкувати собі сусідні держави», сказав Лют. «Після вторгнення в Україну у 2022 році це стало абсолютно очевидним. Але ця стратегія була помітною вже давно».
«Ми все одно летимо»
До 11 серпня, коли грузинська армія вже повністю відступала, головним питанням для Вашингтона стало те, де саме Росія зупиниться.
Адміністрація Джорджа Буша посилила свої попередження. 10 серпня американська авіація почала повертати з Іраку близько двох тисяч грузинських військовослужбовців. Згідно з офіційною хронологією Білого дому, повітряну операцію завершили вже наступного дня.
«Американські військові повідомили росіянам, що ми летимо», згадує Фрід. «Росіяни пригрозили нам і сказали, що не можуть гарантувати безпеку американських літаків. Відповідь американських військових була: “Ми все одно летимо”. І росіяни відступили».
На думку Фріда, перспектива боїв за Тбілісі стала важливим чинником у розрахунках Москви.
«Грузинська армія була розгромлена, але не знищена», сказав він. «Вона відступала, але не розпалася. У Тбілісі вона продовжила б битися».
«Рішення Буша не відступати перед росіянами, можливо, переконало Путіна згорнути наступ. Вони припинили просування на Тбілісі», сказав Фрід.
Подібної думки дотримується й Іен Бжезінський, який із 2001 по 2005 рік обіймав посаду заступника помічника міністра оборони США з питань Європи та політики НАТО. Водночас він наголошує, що результати були лише частковими.
«Справедливості заради треба сказати, що саме втручання президента Буша, принаймні я так вважаю, змусило росіян відступити. Не з усієї Грузії, але з більшої її частини», сказав Бжезінський. «Вони були дуже близько до захоплення столиці. Це був надзвичайно важливий момент».
Сполучені Штати також розпочали гуманітарну операцію під керівництвом військових, доставляючи допомогу повітрям і морем, зокрема на борту есмінця USS McFaul, корабля Берегової охорони США Dallas та флагманського корабля USS Mount Whitney. Представники Пентагону наголошували, що місія доставляла до Грузії «винятково гуманітарну допомогу».
Загалом Фрід дає змішану оцінку діям адміністрації Буша.
«Політика Сполучених Штатів не змогла запобігти війні. Ми недостатньо рішуче діяли до її початку. Але коли війна вже розпочалася, ми відреагували рішуче».
Повернення до звичних відносин
Після війни адміністрація Джорджа Буша відповіла на російське вторгнення екстреною допомогою Грузії та жорсткішою оцінкою дій Росії.
3 вересня державна секретарка США Кондоліза Райс оголосила про виділення Грузії пакета економічної допомоги на один мільярд доларів. Це допомогло підготувати міжнародну конференцію донорів у Брюсселі, яка відбулася наступного місяця. Її учасники пообіцяли надати близько 4,5 мільярда доларів на післявоєнне відновлення Грузії.
На думку Деніела Фріда, ще важливішими були стратегічні висновки.
За його словами, після війни адміністрація Буша дійшла висновку, що спроби побудувати партнерські відносини з Володимиром Путіним зазнали невдачі. Кондоліза Райс виклала цю оцінку у своїй промові у вересні 2008 року в Німецькому фонді Маршалла, заявивши, що вторгнення Росії до Грузії докорінно змінило характер відносин із Москвою.
Однак такий підхід проіснував недовго.
Невдовзі адміністрація Барака Обами розпочала політику так званого «перезавантаження» відносин із Росією. Вона дала змогу укласти новий договір СНО, посилити санкції ООН проти Ірану та забезпечити транзитні маршрути для операцій НАТО в Афганістані. Водночас російські війська залишалися в Абхазії та Південній Осетії.
Після війни НАТО призупинило офіційні засідання Ради НАТО Росія та заявило, що з Москвою більше не може бути «звичних відносин». Проте вже навесні 2009 року офіційні зустрічі та окремі напрями співпраці були відновлені.
Іен Бжезінський називає це повернення до нормальності головною помилкою Заходу.
«2008 рік мав стати, або й став, попереджувальним пострілом, який трансатлантична спільнота повинна була правильно зрозуміти й відреагувати», сказав він. «Натомість після того, як Росію витіснили з більшої частини, але не з усієї території Грузії, ми майже одразу повернулися до звичних відносин із Москвою з причин, яких я досі не можу зрозуміти. І саме це ще більше підбадьорило Путіна».
На думку Бжезінського, Сполучені Штати та їхні союзники мали продемонструвати значно рішучішу військову підтримку Грузії та водночас зберегти тиск на Кремль.
«Ми могли зробити більше, перекинувши до Грузії свої війська, щоб продемонструвати військову присутність на місці», сказав Бжезінський. «І ми мали посилити та, головне, зберігати економічні санкції проти Росії доти, доки вона не ухвалить правильне рішення вивести свої війська з Абхазії та Південної Осетії».
Джим Таунсенд, який на початку адміністрації Обами став заступником помічника міністра оборони США з питань Європи та політики НАТО, згадує, що, прийшовши на посаду, був переконаний: вторгнення Росії до Грузії вимагає докорінного перегляду політики Заходу.
«Коли я прийшов на цю посаду, то сказав: ми повинні дуже уважно стежити за Путіним», згадує Таунсенд. «У НАТО я постійно ставив питання: що ми взагалі робимо? Ми повинні зайнятися цією людиною».
Проте, за його словами, у Вашингтоні Росію тоді переважно сприймали як державу, що втратила свою силу. У центрі уваги політиків були світова фінансова криза та дедалі більша стратегічна конкуренція з Китаєм.
«Панувало відчуття, що Росія це другорядна країна. Було переконання, що вона вже ні на що не здатна. Крім того, нас дедалі більше турбував Китай», сказав Таунсенд. «Пам’ятайте, саме тоді розпочинався так званий поворот до Китаю, і ми відвертали свою увагу від усього, що відбувалося тут».
У 2014 році Росія окупувала Крим і розв’язала нову війну на сході України.
«Для мене це означає, що ми серйозно не зрозуміли сигнал, який подало російське вторгнення до Грузії», сказав Таунсенд.
«Звісно, озираючись назад, усе здається дуже очевидним», сказав Лют. «У 2007 та 2008 роках ці сигнали, можливо, не були настільки очевидними. Але, думаю, історія покаже, що у 2008 році можна було зробити більше і потрібно було зробити більше. Те саме стосується 2014 року у випадку України. Це могло підвищити ймовірність того, що Путіна вдалося б стримати від того, що він зробив у 2022 році. Але, звичайно, це вже суб’єктивне судження, з яким доведеться розбиратися історикам».
Війна, яка й досі розділяє Грузію
У річницю війни Посольство США в Грузії оприлюднило заяву, в якій «підтвердило свою незмінну підтримку суверенітету, незалежності та територіальної цілісності Грузії, наголосивши на необхідності мирного врегулювання конфлікту».
За кілька днів до цього прем’єр міністр Грузії Іраклій Кобахідзе поклав відповідальність на уряд «Єдиного національного руху» Міхеїла Саакашвілі, заявивши, що Росія окупувала 20% території Грузії «внаслідок злочинів», скоєних колишньою владою проти держави та її народу.
Засновник і почесний голова партії «Грузинська мрія» мільярдер Бідзіна Іванішвілі натомість поклав провину на так звану «Глобальну партію війни».
«Попри обіцянку, дану на Бухарестському саміті у 2008 році, Грузії та Україні не дозволили вступити до НАТО, і вони залишилися поза Альянсом», сказав Іванішвілі у квітні 2024 року, маючи на увазі декларацію саміту НАТО 2008 року, в якій зазначалося, що Грузія та Україна «стануть членами» Альянсу. Водночас жодна з країн тоді не отримала План дій щодо членства або визначених термінів вступу.
«Усі такі рішення ухвалює Глобальна партія війни, яка має вирішальний вплив на НАТО та Європейський Союз і розглядає Грузію та Україну лише як гарматне м’ясо», додав Іванішвілі.
Прозахідна грузинська опозиція відкинула таку версію подій і звинуватила «Грузинську мрію» в тому, що вона перекладає відповідальність за російське вторгнення на саму Грузію.
Фрід із цим погоджується.
«На мою думку, це приклад того, як політик дозволяє внутрішньополітичній боротьбі зі своєю опозицією виправдовувати вторгнення в його власну країну з боку агресивної та ворожої держави. Це показує, наскільки партійне протистояння може спотворювати сприйняття реальності», сказав він. «Росія вторглася до Грузії. Грузія не вторгалася до Росії. Крапка».
Для колишніх американських посадовців війна в Грузії не була ізольованим конфліктом на периферії Європи. Вони вважають її першим проявом тієї самої моделі, яка згодом повторилася в Україні: Росія застосовує військову силу проти суверенної сусідньої держави, а відповідь Заходу виявляється недостатньою для того, щоб відновити стримування Кремля.
