Попри дедалі гучніші погрози Кремля, прямий напад Росії на НАТО залишається малоймовірним. Так вважає колишній посол США при НАТО Дуглас Лют.
В інтерв’ю Independence Avenue Media він пояснює, чому Путін добре розуміє, що напад на будь-яку країну Альянсу може спровокувати відповідь військового союзу, який значно переважає Росію за своїми можливостями.
За словами Люта, саме успіхи України на полі бою суттєво звузили можливості Кремля для подальшої ескалації. Росія дедалі більше виснажується війною, тоді як Україна не лише стримує наступ, а й переносить бойові дії вглиб російської території, змінюючи як військовий, так і дипломатичний баланс.
Колишній дипломат також пояснює, чому не очікує появи «нових ідей» щодо миру з Вашингтона, як оцінює перспективи нової російської мобілізації, чому Кремль дедалі частіше вдається до гібридних атак проти НАТО та які уроки світ мав винести ще після війни Росії проти Грузії у 2008 році.
Інтерв’ю записане 23 липня 2026 року та відредаговане для стислості й зрозумілості.
Кирило Сухоцький, Independence Avenue Media: Саміт НАТО в Туреччині, який відбувся на початку липня, запам’ятався значно теплішою зустріччю президента Дональда Трампа та президента Володимира Зеленського. Як ви вважаєте, чи свідчить це про те, що підхід Білого дому до війни в Україні певною мірою змінився?
Дуглас Лют, колишній посол США при НАТО: Можливо. І якщо він справді змінився, то, ймовірно, під впливом подій останніх 6-9 місяців, коли український народ і українські військові фактично перехопили ініціативу у росіян. І зробили це на трьох рівнях.
По перше, вони фактично заморозили лінію фронту. Вони зупинили російське просування і навіть самі досягли певних, хоча й помірних, успіхів.
По друге, в тилу, приблизно за 30–50 кілометрів від лінії фронту, українці ізолювали російські окупаційні війська. Йдеться приблизно про 500 тисяч російських військових, які перебувають на суверенній території України [700 тисяч за українськими оцінками]. Ці сили були ізольовані завдяки тому, що Україна перерізала логістичні маршрути, якими постачали та підтримували російські окупаційні війська. Найпомітніше це проявилося в тому, що українці значною мірою ізолювали весь Кримський півострів. Це вже оперативний рівень.
І, нарешті, ще далі, вже безпосередньо на території Росії, українці перенесли бойові дії до самої російської держави, завдаючи ударів по нафтопереробних заводах, логістичній інфраструктурі та військових штабах. Усе це разом складає трискладовий наступ проти російської воєнної кампанії.
Тож я вважаю, що ініціатива в цій війні справді перейшла до України, і, на мою думку, це знайшло своє відображення під час саміту НАТО в Анкарі.
Марк Монтгомері: Трамп починає розуміти, що козирі у Зеленського
Кирило Сухоцький, Independence Avenue Media: Як довго, на вашу думку, ця тенденція може зберігатися і що, на ваш погляд, відбуватиметься на лінії фронту далі?
Дуглас Лют, колишній посол США при НАТО: Я вважаю, що ця тенденція є цілком стійкою, адже Україна дедалі більше виробляє власні системи озброєнь, зокрема високоточні далекобійні засоби ураження, які навіть Сполучені Штати та наші західні партнери відмовилися надати Україні. Тож Україна дедалі більше створює власні спроможності.
Як Україна відновлює те, що втратила після розпаду ракетної промисловості
Втім, є кілька систем, яких Україна досі не має і не може виробляти самостійно. Насамперед це американська система протиракетної оборони Patriot, яка є найефективнішим засобом захисту від російських балістичних ракет, що й досі завдають ударів по українських містах.
Після саміту в Анкарі ми побачили певний прогрес у цьому напрямку, адже президент Трамп оголосив про намір ліцензувати виробництво Україною власних ракет для систем Patriot. Це важливий перший крок до забезпечення України тим, чого вона так гостро потребує, а саме системою Patriot для перехоплення російських балістичних ракет.
Кирило Сухоцький, Independence Avenue Media: Що ще, на вашу думку, Вашингтон міг би робити для України з того, чого зараз не відбувається?
Дуглас Лют, колишній посол США при НАТО: Це довгий перелік, тому що, відверто кажучи, нині Вашингтон робить небагато для підтримки України. Сполучені Штати дозволяють європейським союзникам закуповувати американські системи озброєння через механізми НАТО, а потім передавати їх Україні. Але безпосередньо Україні ми зараз практично нічого не надаємо, за винятком, можливо, певної розвідувальної інформації, яка допомагає українській кампанії проти російських цілей.
Ми могли б зробити більше для усунення прогалин у санкційному режимі, але цього теж не зробили. Отже, існує багато можливостей посилити підтримку як у військовій, так і в економічній сферах.
Кирило Сухоцький, Independence Avenue Media: Чому, на вашу думку, цього досі не відбувається?
Дуглас Лют, колишній посол США при НАТО: Думаю, досі зберігається певна нерішучість, можливо, через бажання США відігравати роль посередника або організатора переговорів між Росією та Україною. Але, як на мене, останні 18 місяців довели, що це радше нездійсненна мрія. І тим часом американська підтримка України значною мірою вичерпалася.
Кирило Сухоцький, Independence Avenue Media: Ми з вами говоримо лише за кілька годин після рідкісної особистої зустрічі державного секретаря Марко Рубіо та міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова. Після цієї зустрічі держсекретар Рубіо заявив, що для виходу з глухого кута в переговорах потрібні нові ідеї, оскільки пропозиції, висунуті досі, були неприйнятними для України і надалі залишатимуться неприйнятними. Як ви вважаєте, чи свідчить це про те, що у Вашингтоні починають усвідомлювати: тиском неможливо змусити Україну погодитися на неприйнятне?
Дуглас Лют, колишній посол США при НАТО: Думаю, Україна довела, що не здасться, що не відмовиться від своєї суверенної території і що вона дедалі більше має не лише волю до опору, а й засоби для цього. Вона вже не повністю залежна від підтримки Заходу. Тож так, як ми вже говорили, ініціатива дедалі більше переходить на бік України.
Кирило Сухоцький, Independence Avenue Media: Якщо Білий дім говорить про необхідність нових ідей, то якими, на вашу думку, вони могли б бути?
Дуглас Лют, колишній посол США при НАТО: Важко сказати. Відверто кажучи, я скептично ставлюся до того, що ці нові ідеї з’являться саме з ініціативи Вашингтона. Думаю, найбільш перспективною передумовою для змін на дипломатичному фронті є саме військові успіхи України.
Росія, яка й без того залишається відносно ізольованою на міжнародній арені, дедалі більше стикається з внутрішнім тиском. Це і дефіцит пального, і регулярні удари по цілях навіть на околицях самої Москви.
Крім того, дедалі очевидніше, що Москва стикається з нестачею особового складу через катастрофічні втрати військ в Україні. Це ставить Кремль перед фактично екзистенційним питанням: чи готовий він провести повну мобілізацію людських ресурсів Росії, щоб досягти цілей президента Путіна в Україні?
Наразі незрозуміло, чи готове російське керівництво піти на таке рішення. Так само незрозуміло, чи здатна Москва досягти успіху без повної мобілізації. Тому, знову ж таки, загальна тенденція останніх шести дев’яти місяців полягає в тому, що ситуація дедалі більше змінюється на користь України.
Кирило Сухоцький, Independence Avenue Media: Ми вже побачили саміт на Алясці між президентом Трампом і Володимиром Путіним. Однак останнім часом публічні заяви Росії, схоже, відходять від тих можливих усних попередніх пропозицій, які пролунали під час цього саміту щодо переговорів і мирного врегулювання. Як ви вважаєте, чи обрала Москва шлях ескалації?
Дуглас Лют, колишній посол США при НАТО: Думаю, Москва від самого початку мала намір ескалувати ситуацію. І ми бачимо це через єдиний напрямок, у якому вона ще може посилювати тиск, а саме продовження масштабних атак на цивільну інфраструктуру України. Сьогодні вже не є чимось незвичним, коли під час однієї нічної атаки по Україні Росія застосовує кілька сотень засобів повітряного нападу, дрони, балістичні ракети, крилаті ракети та інші засоби ураження. Ця кампанія триває вже кілька років.
Із наближенням осені та перспективою ще однієї дуже важкої зими, я вважаю, що російська повітряна кампанія проти енергетичної інфраструктури України знову посилиться, щоб змусити президента Зеленського піти на поступки.
Але я не думаю, що це спрацює. Не вважаю, що президент Зеленський поступиться, і, загалом, він має підтримку українського народу.
Кирило Сухоцький, Independence Avenue Media: Спостерігаючи, як президент Трамп мало не буквально обіймав президента Зеленського під час саміту НАТО, як, на вашу думку, це впливає на становище Путіна у цій війні та на його відносини з президентом Трампом?
Дуглас Лют, колишній посол США при НАТО: Думаю, цілком очевидно, що президент Путін сприймає результати саміту НАТО негативно. Йдеться не лише про тактичну домовленість щодо ліцензування виробництва ракет для систем Patriot, що, очевидно, не може подобатися Путіну.
Крім того, існували серйозні побоювання, що зустріч 32 лідерів Альянсу в Анкарі може продемонструвати розбіжності всередині НАТО через такі суперечливі питання, як торговельні тарифи, заяви США щодо Гренландії чи невдоволення адміністрації Трампа тим, що окремі союзники по НАТО, на її думку, недостатньо підтримали війну проти Ірану.
Тобто існувало чимало потенційних причин для розколу. Але загалом результат саміту в Анкарі виявився саме таким, яким НАТО прагне бачити кожен свій саміт, а саме демонстрацією солідарності та єдності. Тому, хоча НАТО мало труднощі перед самітом і, безумовно, матиме виклики й після нього, Кремль навряд чи може бути задоволений тим, що Альянс, попри всі ці проблеми, продемонстрував згуртованість і єдність.
Кирило Сухоцький, Independence Avenue Media: Ми знаємо, що президент Путін має звичку підвищувати ставки. З огляду на все це, і враховуючи ваші слова про те, що повномасштабна мобілізація виглядає малоймовірною, куди може завести Путіна подальше підвищення ставок?
Дуглас Лют, колишній посол США при НАТО: Думаю, це і є його головна проблема. Він уже перевів російську економіку на воєнні рейки й настільки її деформував, що повернути її до попереднього стану буде надзвичайно складно.
Він ізолював Росію на міжнародній арені, за винятком, можливо, партнерства з Китаєм, у якому Росія фактично є молодшим партнером. У нього залишилося дуже мало міжнародних союзників.
Крім того, війна проти України дедалі очевидніше складається для Росії невдало. Україна змогла перенести війну безпосередньо до Росії так, що це вже відчувають самі росіяни, і це, на мою думку, дуже показово.
Тож я вважаю, що перелік можливих варіантів дій для президента Путіна різко звузився, і незрозуміло, яким чином він може вийти з цієї ситуації.
Кирило Сухоцький, Independence Avenue Media: Ви були послом США при НАТО. Чи може одним із варіантів різкої ескалації для Путіна стати напад на НАТО? Наскільки, на вашу думку, це ймовірно впродовж наступних 12–18 місяців?
Дуглас Лют, колишній посол США при НАТО: Я не вважаю, що звичайний військовий напад Росії на одну з країн НАТО є бодай скількись імовірним. Частково тому, що більша частина її звичайного військового потенціалу вже була виснажена або зараз задіяна у війні проти України.
Є лише кілька винятків. Наприклад, Росія все ще має можливість завдати удару по країні НАТО за допомогою дронів або ракет. Але зовсім незрозуміло, чого цим можна було б досягти. Це лише втягнуло б Росію у протистояння з набагато потужнішим військовим потенціалом Альянсу. І, на мою думку, це лише ще більше згуртувало б НАТО так, як ми не бачили, мабуть, із часу негайної реакції Альянсу на теракти проти Сполучених Штатів 11 вересня 2001 року.
Тому я не вважаю звичайний військовий напад імовірним. Водночас це не означає, що Кремль не використовує інший інструмент, який уже активно застосовує. Йдеться про так звані «сірі» або гібридні атаки, тобто форми агресії, які не дотягують до рівня збройного нападу, що автоматично запускає дію статті 5 Північноатлантичного договору.
До таких дій належать кампанії з дезінформації, втручання у вибори, пошкодження підводних кабелів, кібератаки та інші подібні операції. Їхній задум полягає в тому, щоб залишатися нижче порогу збройного нападу й не спровокувати застосування статті 5. Крім того, такі атаки за своєю природою складно беззаперечно пов’язати з Росією, тому завжди залишається певна невизначеність щодо того, хто саме є їхнім виконавцем.
Такі атаки, які Росія здійснює проти союзників по НАТО, тривають уже багато років. І я вважаю, що це одна з головних безпекових проблем, з якою сьогодні стикається Альянс: як реагувати на ці «підпорогові» атаки, тобто гібридні дії, які відбуваються вже зараз.
Кирило Сухоцький, Independence Avenue Media: Деякі прихильники жорсткої лінії в Москві вже давно кажуть: «Давайте перевіримо статтю 5 і подивимося, як відреагує НАТО, адже воювати з Росією через це вони все одно не будуть». Як ви вважаєте, якою була б реальна відповідь НАТО?
Дуглас Лют, колишній посол США при НАТО: Я думаю, попри всі ці войовничі заяви, які ми чуємо на російському телебаченні, Кремль все ж добре розуміє реальність. А реальність полягає в тому, що, мабуть, найяскравішою червоною лінією у сучасній геостратегічній ситуації є кордон території НАТО. І якщо цю червону лінію буде порушено, наслідки можуть бути абсолютно непередбачуваними.
Щодо відповіді НАТО, існує поширене хибне уявлення. Дехто вважає, що напад на одного із союзників повинен спочатку бути одностайно визнаний усіма членами Альянсу. Сьогодні це означало б рішення 32 країн із 32. І що, доки такого консенсусу немає, НАТО нібито не може нічого зробити. Саме тому дехто припускає, що Альянс розгубиться, почне вагатися або не зможе швидко відреагувати на напад.
Але насправді все інакше. Якщо уважно прочитати Північноатлантичний договір, то стане зрозуміло, що саме факт нападу запускає відповідь усіх 32 союзників. Більше того, стаття 5 містить формулювання «індивідуально і колективно». Це означає, що кожна з 32 держав має власний обов’язок прийти на допомогу будь якому союзнику, який зазнав нападу. І вже після цього можливі також колективні дії всього Альянсу.
Кирило Сухоцький, Independence Avenue Media: І ви вважаєте, що вони не вагатимуться?
Дуглас Лют, колишній посол США при НАТО: Я думаю, що не вагатимуться. І пам’ятаймо: їм не потрібно спочатку досягти одностайності всіх 32 країн. Саме напад автоматично запускає відповідну реакцію.
До речі, це вже було продемонстровано єдиного разу, коли статтю 5 справді застосували. Це сталося наступного дня після терактів 11 вересня 2001 року, коли у штаб квартирі НАТО в Брюсселі Альянс погодився, що напад «Аль Каїди» на Вашингтон і Нью Йорк підпадає під дію статті 5 про колективну оборону.
Але ще до цього колективного рішення союзники вже були зобов’язані індивідуально підтримати Сполучені Штати. І згодом, після 11 вересня, коли вони долучилися до американської військової кампанії в Афганістані, вони робили це як колективно, так і окремо. Одні надали військову підтримку, інші фінансову, ще інші дипломатичну тощо.
Тому договір написаний дуже мудро. Він залишає будь якому потенційному агресору невизначеність щодо того, якою саме буде відповідь НАТО. І саме ця невизначеність покликана стримати такий напад ще до того, як він взагалі може статися.
Кирило Сухоцький, Independence Avenue Media: До повномасштабної війни проти України Путін розпочав війну проти Грузії у 2008 році. Скоро чергова річниця цієї війни. Озираючись назад через 18 років і вже знаючи, що сталося згодом в Україні, як ви вважаєте, чи була реакція адміністрації Буша на ту війну адекватною? Чи зробили Сполучені Штати достатньо, щоб допомогти Грузії?
Дуглас Лют, колишній посол США при НАТО: Я думаю, що можна повернутися навіть на рік раніше, ніж російське вторгнення до Грузії у 2008 році та захоплення двох грузинських регіонів, які Росія й досі окуповує, Південної Осетії та Абхазії.
Ще до подій 2008 року ми мали уважніше поставитися до того, що Володимир Путін сказав на Мюнхенській конференції з безпеки в лютому 2007 року, коли він дуже чітко виклав свій план дій.
Отже, сигнал був зрозумілим уже у 2007 році. У 2008 році він продемонстрував це в Грузії. Я б також сказав, що він знову продемонстрував цей план у 2014 році, коли незаконно анексував Крим і розпочав дестабілізацію Донбасу.
Суть цього плану полягала в тому, щоб зберегти контроль над так званим «близьким зарубіжжям», відновити, наскільки це можливо, традиційну радянську російську імперію на цих територіях і підпорядкувати собі сусідні держави. Після вторгнення в Україну у 2022 році це стало абсолютно очевидним. Але сам цей задум був помітний уже давно.
Звісно, як ми з вами вже говорили, озираючись назад, усе здається дуже очевидним. Тому у 2007 та 2008 роках ці сигнали, можливо, не виглядали настільки однозначними. Але, думаю, історія покаже, що у 2008 році можна було зробити більше і потрібно було зробити більше. Те саме стосується й 2014 року у випадку України. Це могло б підвищити ймовірність того, що Путіна вдалося б стримати від того, що він зробив у 2022 році.
Втім, це, безумовно, суб’єктивне судження, з яким історикам ще доведеться розбиратися.
Кирило Сухоцький, Independence Avenue Media: Чи може війна проти України бути таким самим попереджувальним сигналом щодо того, про що Путін мріє в майбутньому, як війна проти Грузії у 2008 році стала передвісником подій в Україні у 2014 році?
Дуглас Лют, колишній посол США при НАТО: Думаю, різниця між вторгненням 2022 року та нинішньою ситуацією полягає в тому, що російська держава вже мобілізувала практично всі свої ресурси. Усі свої фішки Путін поставив на досягнення цілей в Україні. І він зазнає невдачі. Ба більше, вже цілком очевидно, що він не досягне своїх цілей в Україні.
Тому незрозуміло, що ще він може зробити, окрім, можливо, як гіпотетичний варіант, провести повну мобілізацію людських ресурсів Росії. Але це означало б, що війна прийде в кожну російську родину, а саме цього він політично не хоче допустити. Він не хоче, щоб кожна російська сім’я безпосередньо відчула цю війну. Саме тому він досі уникав такого рішення.
Незрозуміло, як довго він ще зможе цього уникати, і так само незрозуміло, як на це відреагує російське суспільство. Тому можливостей для подальшої ескалації в нього залишається дедалі менше.
