Спираючись на свій досвід роботи в уряді та багаторічну зосередженість на Китаї, колишній заступник радника з національної безпеки США Метт Поттінґер аналізує, як зближення голови КНР Сі Цзіньпіна з президентом Росії Володимиром Путіним, керівництвом Ірану та іншими авторитарними режимами змінює глобальну безпеку. Він пояснює, які уроки Китай засвоює з поля бою в Україні та чому ці уроки мають значення для Тайваню і ширшого міжнародного порядку. В центрі розмови — застереження щодо стримування: запобігання майбутнім війнам, наголошує Поттінґер, залежить не лише від військових спроможностей, а й від тривалої політичної рішучості.
Інтерв’ю було записане 27 січня і відредаговане для стислості та зрозумілості.
Читайте та дивіться українською.
Структурні проблеми між США і Китаєм неможливо приховати за допомогою самітів
Іа Меурмішвілі, головна редакторка IAM: Почнемо з загальної картини. На якому етапі, на вашу думку, зараз перебувають відносини між США і Китаєм і куди вони рухаються?
Метт Поттінґер, колишній заступник радника з національної безпеки США: Відносини між США і Китаєм погіршуються вже понад десятиліття. Головною причиною цього є глобальні амбіції китайського диктатора Сі Цзіньпіна. Він об’єднався з президентом Росії Володимиром Путіним у своєрідний протосоюз, який вони назвали пактом без обмежень. Він продовжує вести інформаційну, політичну та економічну війну проти Заходу загалом. За президента США Дональда Трампа ситуація дещо стабілізувалася, але я не вважаю, що вона покращиться. Я думаю, що Сі Цзіньпін і далі підтримує російську війну проти України. Він є вирішальним чинником, який робить цю війну можливою, якщо скористатися формулюванням, яке НАТО як організація ухвалило кілька років тому.
Він є головним покровителем теократії та диктатури аятол у Ірані. І, звісно, він є головним економічним спонсором Ірану, будучи основним покупцем нелегальної іранської нафти. Ці гроші не йдуть народу Ірану, вони надходять режиму, який на початку цього місяця вчинив власну різанину на кшталт Тяньаньмень, убивши, за наявними даними, можливо, десятки тисяч власних громадян, які протестували проти економічних, політичних і культурних умов у своїй країні.
Сі Цзіньпін також був головним покровителем президента Ніколаса Мадуро, венесуельського диктатора, який тепер має постати перед судом у Сполучених Штатах.
Тож структурні проблеми у відносинах між США і Китаєм неможливо приховати за допомогою самітів чи теплішої дипломатії, подібної до тієї, яку ми зараз спостерігаємо між адміністрацією президента Трампа та урядом Китаю.
Сі Цзіньпін щиро захоплюється диктатором Йосипом Сталіним
IAM: Чи вважаєте ви, що Китай зараз діє обережніше з огляду на те, що деякі з його союзників втрачають владу? Чи реагує Китай на ці зміни?
Поттінґер: У комуністів немає справжніх друзів, правда? У них є фальшиві друзі. І Сі Цзіньпін поступово залишається без таких фальшивих друзів як усередині країни, у своїй внутрішньопартійній системі, так і за кордоном. Згадайте, він також підтримував колишнього президента Башара Асада та режим Асада в Сирії. Тепер Асад переховується у вигнанні десь у Москві. Мадуро був одним із так званих друзів Сі Цзіньпіна, а тепер він сидить у тюремній камері в Нью Йорку. Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї розстрілює тисячі власних громадян, намагаючись утриматися при владі. Якщо буде на те Божа воля, ми побачимо, як Сі Цзіньпін невдовзі втратить і цього друга.
А що щодо його друзів удома? Хлопець, з яким він виріс, який був на кілька років старший і якого іноді називали старшим братом Сі Цзіньпіна, був головним генералом Китаю. Вони росли разом. Їхні батьки разом служили в комуністичній революції як товариші по зброї. Сі Цзіньпін призначив, підняв і підтримував свого так званого старшого брата на найвищій військовій посаді, як генерала номер один у Китаї, аж до минулого тижня, коли Сі Цзіньпін усунув його в межах терору Сі Цзіньпіна, який нині охопив вищі щаблі Народно визвольної армії Китаю.
Сі Цзіньпін є людиною, яка щиро захоплюється радянським диктатором Йосипом Сталіним і вважає його взірцем для наслідування. Я думаю, він намагається перевершити свого філософського наставника Йосипа Сталіна, знищуючи весь офіцерський корпус. Нам слід бути дуже обережними щодо Сі Цзіньпіна і не недооцінювати його, але водночас усвідомлювати, що він стрімко втрачає друзів як удома, так і за кордоном.
Сі Цзіньпін і Володимир Путін, фактично прикували себе один до одного
IAM: У нього все ще є один друг — це Володимир Путін. І він допомагає Росії та її війні проти України. Як ви оцінюєте цю дружбу? Чи є це союзом, якого мають остерігатися США та Захід? Чи це радше шлюб за розрахунком, бо Китаю вигідно послаблювати Захід руками Росії?
Поттінґер: Те, що могло починатися як шлюб за розрахунком, тепер перетворилося на шлюб з необхідності, тому що ці двоє людей, Сі Цзіньпін і Володимир Путін, фактично прикували себе один до одного. Тепер вони потребують один одного, бо пішли на те, що для Росії, зокрема, є вкрай нерозумним союзом.
Це нерівний союз. Росія перебуває в ролі молодшого партнера, який стікає кров’ю і гине на полі бою, вбиває чоловіків, жінок і дітей в Україні та жертвує сотнями тисяч власних людей. І заради чого? Це трагічно хибна стратегічна помилка з боку російського лідера, але тепер він дедалі більше залежить від Сі Цзіньпіна. А Сі Цзіньпін нічим не жертвує.
Сі Цзіньпін сидить осторонь і спостерігає, як російські чоловіки гинуть на холодних рівнинах сходу України. І з часом Сі Цзіньпін лише нарощує свій вплив на Росію. Доступ до дешевої енергії за цінами нижчими за собівартість, а також китайських товарів, послуг, технологій і фінансування — саме на це Росія покладається, аби її економіка просто не пішла на дно.
Ми можемо отримати наївних людей, надмірно налаштованих на війну
IAM: Чи вважаєте ви, що голова КНР Сі стежить за тим, що відбувається в Україні? Чи робить він якісь висновки, особливо в контексті Тайваню?
Поттінґер: Один із уроків, який був винесений на ранньому етапі війни, коли Путін розпочав вторгнення у лютому 2022 року, полягає в тому, що війна значно складніша, ніж це виглядає або ніж її уявляють, малюючи схеми на дошках. Війна важка. Людський фактор, фактор рішучості, усі невідомі змінні, жорстокість погоди. По суті, це була історія грубого прорахунку з боку Володимира Путіна. Тож Китай, і ми бачимо це у перших публікаціях, що з’являлися в Китаї, був відверто шокований, як і значна частина світу, тим, що російське вторгнення пішло настільки погано.
Але відтоді ми бачимо, як Пекін навчається. Вони мають обмежену кількість солдатів на місці. Їх називають найманцями, але українське керівництво ідентифікувало щонайменше кілька сотень китайських солдатів. Вони інтегровані з російськими підрозділами. Вони вивчають війну дронів. Вони вивчають деякі технологічні зміни у веденні війни і намагаються перенести ці уроки назад до Китаю, щоб використати їх у своїй політичній війні та потенційній реальній війні проти Тайваню.
Мене турбує те, що Сі Цзіньпін позбувся всіх своїх генералів або більшості з них, адже деякі з цих генералів, зокрема Чжан Юся, його так званий старший брат, який зараз перебуває десь у підземеллі, були людьми з реальним бойовим досвідом. На відміну від Сі Цзіньпіна і на відміну від більшості китайського військового керівництва.
Зазвичай генерали з бойовим досвідом більш обережні у питанні війни, бо знають, що вона значно складніша, ніж здається. Тому я справді побоююся, що з цим молодшим поколінням, яке Сі Цзіньпін стрімко просуває на заміну десяткам і десяткам генералів, яких він усунув, ми можемо отримати наївних людей, надмірно налаштованих на війну. А це створює серйозний ризик кризи.
Зараз може бути той момент, коли перед світанком найтемніше
IAM: Чи роблять Сполучені Штати достатньо, щоб стримати Китай від воєнних дій проти Тайваню?
Поттінґер: Стримування має два основні складники. Перший це спроможності. Якщо ви хочете стримати противника від нападу на вас або на одного з ваших союзників, він має знати, що ви справді здатні підкріпити свої слова діями. Другий складник це рішучість, воля до боротьби. Я вважаю, що США покращують ситуацію саме на рівні спроможностей.
Якщо подивитися на оборонну стратегію президента Трампа, одним із її ключових елементів є забезпечення більш ефективних і швидких досліджень та закупівель систем озброєнь, а також здатності значно швидше виробляти боєприпаси. Це давно назрілі реформи, і я дуже сподіваюся, що вони запрацюють достатньо швидко, аби переконати Пекін, що Сполучені Штати мають спроможність не лише воювати, як і раніше, а й вести війну тривалий час.
Адже якщо не виглядатиме, що ми здатні воювати довше, ніж кілька тижнів, Сі Цзіньпін може сказати: нам достатньо просто витримати. Саме так, як Володимир Путін намагається витримати майже чотири роки війни на полі бою в Україні.
Ми постійно бачимо заголовки про те, що Україна поступово втрачає території тощо. Я ж, навпаки, вважаю, що зараз може бути той момент, коли перед світанком найтемніше.
Росіяни нині перебувають у справжній м’ясорубці. За словами генерального секретаря НАТО, у грудні вони втрачали понад тисячу людей на день. І заради цих жертв вони майже не здобули територіальних надбань. Російська економіка перебуває в плачевному стані, попри всю пропаганду, яку ми читаємо.
Тож ми не маємо втрачати віру. Ми маємо бути вдячні за жертву українського народу, за неймовірну відвагу і рішучість, які вони демонструють щодня, захищаючи весь вільний світ. Вони є вістрям списа вільного світу.
Рішучість Сполучених Штатів є другим ключовим елементом стримування. І саме тут я хотів би бачити більше. У стратегії національної безпеки президента є хороший розділ, присвячений Тайваню. Я впевнений, що в закритій частині стратегії національної оборони, яку я ніколи не читав, ці питання також викладені чітко. Водночас важливо, щоб президент Сполучених Штатів публічно демонстрував рішучість і не звучав м’яко у питанні Тайваню.
IAM: Наскільки ви налаштовані оптимістично чи песимістично щодо можливості війни між США і Китаєм?
Поттінґер: Якщо стримування спрацює, нам не доведеться воювати. А це означає демонструвати рішучість паралельно з тим, щоб і надалі збільшувати витрати на оборону, продовжувати реформувати систему закупівель та зміцнювати оборонно промислову базу. Нещодавно президент Трамп закликав до приблизно п’ятдесятивідсоткового збільшення оборонних видатків США. Це повернуло б нас до рівня, на якому Сполучені Штати перебували за президента Рональда Рейґана у 1980 х роках, якщо дивитися на частку витрат на оборону від валового внутрішнього продукту. Тож мене дуже надихає той факт, що це є надзвичайно сильним сигналом рішучості.
Дивіться та читайте також: Світ за правилами Трампа: перший рік нової адміністрації і наслідки для Європи, НАТО та України
