Український військовий із поголеною головою та виснаженим тілом виходить із мікроавтобуса, і йому простягають яблуко.
«Вперше за рік їм свіжий фрукт», каже він із ледь помітною усмішкою. «Страшно».
Він відкушує шматок, і його очі широко розкриваються майже ніби від шоку.
Це був Максим Колесніков 4 лютого 2023 року, за кілька хвилин після того, як Росія звільнила його під час обміну полоненими, майже через рік після захоплення під Києвом у перший день повномасштабного вторгнення. Ці кадри зробили його символом ще до того, як хтось дізнався його ім’я.
Ветеран війни на Донбасі, він знову вступив до війська вранці першого дня повномасштабного вторгнення Росії. Уже того ж вечора разом із групою побратимів вирушив на позиції поблизу Києва, коли їх атакували російські сили.
«Вони почали стріляти по наших позиціях впритул із танків», згадує він. «Багато людей загинуло, багато було поранено. Коли стало зрозуміло, що вони просто всіх нас там уб’ють, командир вирішив здатися».
Умови в полоні він описує як «концтабір для українців».
«Під час кожної перевірки вони майже безперервно застосовували до всіх електрошокери», каже він. «Наприклад, змушували нас робити 200 віджимань. А коли ти більше не можеш, що неминуче після тривалого голоду і постійного побиття, коли ми падали, вони били нас шокерами, щоб, як вони казали, “підзарядити” і змусити продовжувати вправи».
Колесніков каже, що його денний раціон складався з капустяного супу та шматка хліба. У полоні він втратив 32 кілограми.
До війни Максим захоплювався італійською кухнею, і каже, що пережите повністю змінило його стосунки з їжею.
«Я їв усе», розповідає він, готуючи свіжу пасту карбонара. «Що б не купив, з’їдав повністю за годину. Було дуже важко це контролювати. Це було випробування. Після такого голоду мені довелося заново вчитися не переїдати».
Повільно, але впевнено Колесніков повертає собі відчуття нормального життя — такого, яке також дозволяє йому робити внесок в оборону країни. Останній рік він працює директором із маркетингу в компанії з виробництва дронів.
Це нове життя навіть дозволило йому знову насолоджуватися їжею.
Під час недавнього походу до супермаркету йому самому важко повірити, що колись смак звичайного яблука здавався неймовірним.
«Яблука не погані», каже він, розглядаючи одне в руці. Потім без особливого враження кидає його назад у кошик. «Просто зараз не сезон. Напевно, вони тут уже давно лежать».
Дивіться епізод із п’ятисерійного проєкту «Викувані війною- історії українських ветеранів», створеного Independence Avenue Media та 1+1 Production.
