Президенту України Володимиру Зеленському варто погоджуватися на мирні ініціативи адміністрації Дональда Трампа, але водночас продовжувати удари по російських нафтопереробних заводах. Таку думку в інтерв’ю Independence Avenue Media висловила Меґан Мобс, президентка R.T. Weatherman Foundation та американська експертка з питань національної безпеки.
На її переконання, Україна має повне право завдавати ударів по військових цілях на території Росії, захищаючи свій суверенітет. Припинити війну можна лише тоді, коли Кремль усвідомить, що її продовження коштуватиме дорожче, ніж мирна угода.
«Ми прийдемо до завершення цієї війни лише тоді, коли Росія усвідомить, що продовжувати для неї дорожче, ніж зупинитися. Це єдиний шлях до мирної угоди. Тож я переконана: удари треба продовжувати», — наголосила Мобс.
Водночас вона застерегла від подальшого погіршення відносин між Києвом і Вашингтоном. На думку експертки, розрив між двома країнами завдав би серйозної шкоди не лише Україні, яка залежить від американської розвідувальної підтримки, а й самим Сполученим Штатам, поставивши під сумнів їхню відданість принципам свободи та суверенітету.
Мобс також не погоджується з твердженням, що Америка вже зробила для України достатньо. Вона нагадала, що значна частина коштів, виділених на військову допомогу, фактично залишалася у США, забезпечуючи робочі місця та розвиток американської оборонної промисловості.
«Насправді ми зробили недостатньо, бо ми лише дозволили Україні вижити. Ми не дозволили Україні перемогти», сказала вона.
Експертка переконана, що поразка України мала б далекосяжні наслідки для всієї західної системи безпеки, зокрема послабила б позиції США у протистоянні з Китаєм. Вона також попередила про інформаційну війну, яку Росія, Китай та Іран ведуть проти американського суспільства, намагаючись переконати його, що мир і капітуляція — одне й те саме.
Чому Мобс вірить у підтримку України американським суспільством, попри суперечності між Трампом і Зеленським? Як Києву поєднати дипломатичні поступки з військовим тиском на Росію? І чому, на її думку, поразка України означала б стратегічну поразку всього вільного світу? Про це — у повному інтерв’ю Independence Avenue Media.
Анна Зиневич, Independence Avenue Media: Стосунки між президентом Трампом і президентом Зеленським пройшли довгий шлях. Минуло понад 20 місяців відтоді, як у Овальному кабінеті спалахнула та сварка. Але останнім часом, схоже, напруга між ними знову наростає. Як ви думаєте, чи можливе повернення з цієї точки?
Меґан Мобс, президентка фундації R.T. Weatherman Foundation: Я від природи оптимістка. Вважаю, що з будь-якої ситуації можна знайти вихід. Поки в кризові моменти перемагають холодні голови, поки ми усвідомлюємо, що наші спільні інтереси (а під «нашими» я маю на увазі Україну та Америку) нерозривно пов’язані, повернутися можна після чого завгодно. Ми ж бачили, як Зеленський і Трамп оговталися після тієї сварки в Овальному кабінеті.
Думаю, це може повторитися. Але я б хотіла наголосити: коли я думаю про цю війну, про цей конфлікт, я думаю не про уряди й не про очільників держав. Я думаю про людей.
Я думаю про українців і про американців. І що я точно знаю про американців: вони єдині у своїй підтримці України. Вони глибоко вірять у справу свободи та у справу волі.
Вони глибоко не довіряють Путіну. Вони глибоко не довіряють тому, що він робить. Тож незалежно від стосунків двох чоловіків, я вірю в наші країни.
Я вірю в американський народ і я вірю в український народ.
IAM: Президент Зеленський зараз у складному становищі: з одного боку, ми бачимо послаблення санкцій проти Росії, а з іншого, його просять припинити удари по російському нафтовидобутку, який в Україні сприймають як головний спосіб дати Росії відсіч. Який варіант тут може бути найкращим?
Меґан Мобс: Так, для президента Зеленського це непростий час. Гадаю, легких варіантів немає, але є розумні. Зеленський може виграти собі простір для маневру у такий спосіб: послідовно відповідати «так» на американські пропозиції, наприклад, на енергетичне перемир’я. «Так, ми на це погоджуємося».
І водночас він мусить вести війну від імені своєї держави. Тож знайти спосіб поєднати ці дві речі надзвичайно складно. Я б також сказала, що одна з очевидних переваг того, що Україна здатна застосовувати силу (а саме це вона й робить, коли вражає російські нафтопереробні заводи), полягає в тому, що вона може робити це далеко за межами своєї території, і вона абсолютно має на це право як країна, що захищає свій суверенітет.
І, як я вже казала, ці розрахунки не сходяться. Я маю на увазі, що ціни на дизельне пальне підвищують не удари України по російських НПЗ. Їх підвищує війна на Близькому Сході. Тому, з огляду на це, ми прийдемо до завершення цієї війни лише тоді, коли Росія усвідомить, що продовжувати для неї дорожче, ніж зупинитися. Це єдиний шлях до мирної угоди. Тож я переконана: удари треба продовжувати. Це єдиний дієвий спосіб.
IAM: Наскільки руйнівним міг би бути розрив відносин між Сполученими Штатами та Україною? І чи бачите ви якісь ознаки того, що це може статися?
Меґан Мобс: Насамперед, це було б надзвичайно шкідливо для України, але так само надзвичайно погано й для Сполучених Штатів Америки.
Україні потрібна Америка. Багато говорять, і недарма, про те, що в Україні відчувають або сприймають як брак підтримки з боку Сполучених Штатів. Але реальність така, що жодна країна на планеті не здатна надавати таку розвідувальну підтримку, як Сполучені Штати Америки.
Тож для України зокрема втрата підтримки США, і з погляду розвідки, і з погляду санкцій, була б дуже, дуже згубною. А водночас, я вважаю, що багато в чому наші інтереси мають випливати з наших цінностей. Якщо ми, американці, заявляємо, що стоїмо за свободу, волю, суверенітет і цілісність національної держави, то, покинувши країну, яка бореться за все це в надзвичайно критичний момент, ми втратимо щось, що, на мою думку, не зможемо повернути протягом багатьох поколінь. Тому я думаю, що це було б надзвичайно шкідливо для України, але також шкідливо й для Сполучених Штатів Америки.
IAM: Ви згадували, що багато американців підтримують Україну, і ми назавжди за це вдячні, але є й інші американці, які можуть сказати: ми вже зробили для України достатньо. Що б ви сказали цим людям?
Меґан Мобс: Думаю, американці часто просто не знають фактів.
Гадаю, за попередньої адміністрації часто лунали гучні заяви про пакети допомоги та угоди, пов’язані з коштами для України. Попередня адміністрація казала щось на кшталт: «Ми надсилаємо Україні 60 мільярдів доларів». Що ж, це було і правдою, і неправдою, бо насправді ми надсилали багато нашого старого озброєння, а натомість купували собі нове.
Тож багато американців не розуміють і не усвідомлюють, що величезний відсоток усіх цих великих додаткових пакетів допомоги Україні фактично повертався до Сполучених Штатів Америки. Це створювало робочі місця в Алабамі, Пенсільванії та на Середньому Заході й допомагало відбудувати нашу оборонно-промислову базу. Тобто настільки, наскільки це допомагало Україні, у багатьох аспектах воно допомагало Америці навіть більше.
Тож тому американцеві, який каже: «О, ми вже зробили забагато», я б насправді відповіла: насправді ми зробили недостатньо, бо ми лише дозволили Україні вижити. Ми не дозволили Україні перемогти, адже, на мою думку, наша стратегія, наша політика була відірвана від реалій на місцях. А потім я б просто нагадала американцям: у що ми віримо? Що, на нашу думку, варте боротьби? Якщо є країна, яка краде дітей, ґвалтує чоловіків і жінок, нищить цінності, у які ми віримо, переслідує християн і руйнує церкви, то якщо ми заявляємо, що є нацією, яка вірить у ці речі, що це говорить про нас, якщо ми їх покинемо? Цим речам немає ціни. Тож я б сказала: ні, насправді ми зробили недостатньо.
IAM: В одному з ваших попередніх інтерв’ю ви сказали, що Європа й Америка мають вирішити, чи готові вони погодитися з поразкою України. Чи не думаєте ви, що деякі американські посадовці вже ухвалили рішення щодо поразки України?
Меґан Мобс: Україна не може програти. Така реальність. Якщо ми глибоко віримо в американську архітектуру безпеки, якщо віримо в європейську архітектуру безпеки і якщо кажемо, що для змагання з нашим головним противником, Китаєм, нам потрібна сильна Європа, то Україна не може програти.
Це було б надзвичайно небезпечно для нас і для решти Європи. А поразка ж не просто трапляється, чи не так? Це результат вибору. Це результат поступок. Саме вони ставлять або націю, або цілий континент на цей шлях.
І, на жаль, думаю, що і Сполучені Штати Америки, і Європа ухвалили кілька дуже небезпечних політичних рішень і пішли на поступки, які поставили нас на цей шлях.
Проте ми ще не в цій точці. Завдяки мужності українських захисників, тих, хто готовий щодня боротися й помирати за свободу й волю, поразка ще не стала реальністю.
Тож я вважаю, що вільний світ, Європа та Сполучені Штати Америки зобов’язані подбати про те, щоб Україна не програла, адже це було б не просто погано чи катастрофічно для України; це було б нищівно для кожної країни, яка заявляє, що вірить у всі ті цінності, за які тут борються.
IAM: Ви написали в X, що ми перебуваємо у війні за американський розум і що це буде боротьба за наше життя. Що ви мали на увазі?
Меґан Мобс: Це війна, яку навмисно ведуть наші противники, зокрема ці три великі держави: Росія, Китай та Іран. Вони хочуть переконати нас, що мир і капітуляція це одне й те саме, що немає нічого, за що варто боротися й помирати, і що краще просто стати нацією в занепаді, ніж бути готовими ухвалювати розумні рішення, щоб зберегти свою силу й добробут, навіть якщо це означає йти на певні жертви.
Ось це і є боротьба за американський розум, адже вони ведуть цю війну проти американського народу в надії, що американці повірять усім цим жахливим речам.
І ми мусимо дати відсіч. Ми мусимо називати речі своїми іменами. Ми маємо бути дуже, дуже наступальними у визнанні того, що це відбувається, а тоді ухвалювати вирішальні рішення, щоб це зупинити.
Тому, що ви втрачаєте Америку, якщо американці припиняють вірити в те, що робить Америку чудовою, інноваційною, життєрадісною, щедрою та сповненою надії країною, я кажу це як надзвичайно горда американка, я думаю, що багато в чому ми втрачаємо майбутнє вільного світу.
Бо тоді ці ворожі держави, Китай, Росія та Іран, будуть готові й охочі заповнити цю порожнечу. І тоді весь світ поставлять на коліна.
