5 лютого, майже через 16 років після того, як тодішній президент США Барак Обама та тодішній президент Росії Дмитро Медведєв підписали «історичну» угоду про контроль над ядерними озброєннями, договір New START тихо припинив дію.
Це була остання чинна двостороння угода про ядерні озброєння між Вашингтоном і Москвою. Втім, Франклін Міллер, колишній високопосадовець уряду США, який консультував кілька адміністрацій з питань ядерного стримування, відкидає побоювання щодо наближення нової гонки озброєнь. «New START був договором свого часу, але цей час минув», — каже він в інтерв’ю Independence Avenue Media.
Кремль, який уже модернізував свій ядерний арсенал, хотів би прив’язати Вашингтон до попередніх обмежень. Однак, за словами Міллера, Сполученим Штатам також необхідно модернізувати свої ядерні сили, щоб сформувати одночасне стримування проти Росії та Китаю.
Росія, яка торік витратила на війну проти України, за оцінками експертів, близько 5% свого ВВП, імовірно, матиме труднощі з фінансуванням нових ядерних боєголовок. Це дає США можливість оновити свій арсенал перед переговорами про нову угоду на вигідніших умовах, зазначає Міллер.
Інтерв’ю, записане 10 лютого, було відредаговане з міркувань обсягу та ясності.
New START стримував США, а не Росію
Кирило Сухоцький, Independence Avenue Media: Президент Дональд Трамп відхилив пропозицію Володимира Путіна продовжити дію договору New START на один рік. Натомість адміністрація США хоче абсолютно нової угоди, і ми чуємо, що між американськими та російськими посадовцями відбуваються певні переговори. Як ви оцінюєте такий підхід?
Франклін Міллер, колишній директор з питань контролю над озброєннями у Раді національної безпеки США: Я вважаю, що президент зробив правильно, дозволивши договору припинити дію. Цей договір був створений для іншого часу і інших умов. Його укладали у 2010–11 роках, а сьогодні світ зовсім інший. Тоді Росія не становила військової загрози для Сполучених Штатів. Тепер становить. Тоді Китай не був зростаючою військовою силою в Тихоокеанському регіоні. Тепер є.
Отже, вимоги до американського стримування змінилися. Ми повинні бути здатними стримувати одночасно і Росію, і Китай. Договір встановлює рівень кількості ядерних боєголовок, який дещо нижчий за той, який нам необхідний для одночасного стримування Росії та Китаю. Тож, без сумніву, Путін був зацікавлений у тому, щоб утримувати нас на рівні, нижчому за наші реальні потреби, тоді як нам потрібно нарощувати потенціал.
Є й інші проблеми з цим договором. Як я вже казав, його було написано у 2010 році і ратифіковано у 2011. Відтоді Путін доручив своїй армії та авіації створити низку видів озброєнь, які не підпадають під дію договору. У той час як Сполучені Штати були обмежені цим договором, Путін дозволив своїм силам зростати у трьох різних системах, які не обмежуються договором. І знову ж таки, це поставило США у невигідне становище.
У 2022 році Путін зупинив інспекції та механізми верифікації, передбачені договором. Він пропонує нам просто довіряти йому і залишатися на рівні, який він хоче зберегти, — на рівні 2010–11-х років, без перевірки. Звісно, ми говоримо про людину, яка вже порушила вісім договорів про контроль над озброєннями зі Сполученими Штатами.
І нарешті, якщо подивитися на загальну картину, цей договір взагалі не охоплює регіональну ядерну зброю — російські ядерні озброєння малої та середньої дальності, які загрожують нашим союзникам у Європі та Азії. Таких озброєнь у Росії дуже багато, кілька тисяч, тоді як у Сполучених Штатів їх значно менше, можливо, близько десяти відсотків від цього числа.
Наприкінці першого президентського терміну Трамп намагався започаткувати якийсь тристоронній діалог між Китаєм, Росією та Сполученими Штатами. Це ні до чого не призвело. Він також намагався залучити Російську Федерацію до переговорів щодо ядерних озброєнь малої та середньої дальності і також не досяг успіху.
Тож настав час зробити крок назад і запитати, чи справді сторони серйозно ставляться до контролю над озброєннями. Якщо так, то ми повинні охопити ядерну зброю всіх діапазонів. Нам потрібні нові протоколи інспекцій і верифікації, і ми повинні врахувати не лише Росію, а й Китай.
Кремль не потягне ядерні перегони — він уже модернізував ядерні сили
IAM: Отже, як ви зазначили, президент Трамп заявив, що хоче замінити New START, який був двосторонньою угодою, новою тристоронньою, до якої тепер має увійти Китай. Чи бачите ви тут ризик нового нарощування озброєнь, за якого Китай і Росія можуть співпрацювати між собою проти Сполучених Штатів?
Міллер: Це цікаве питання. Передусім потрібно зазначити, що це може бути або тристоронній договір, або два паралельні двосторонні договори. Поки що ми цього не знаємо. Це перше. Друге — все, що робить Китай, ніяк не стосується договору New START.
Китайці дуже скритні. Вони свідомо непрозорі. Вони ніколи не оголошували, які цілі їхньої програми або до якого масштабу вони її розбудовують. Тож нам залишається лише здогадуватися. Але якою б не була ця програма, нею керує Сі Цзіньпін. І схоже, що вона розвивається без будь-якої прив’язки до того, що роблять Сполучені Штати чи Росія. Це перший момент.
Другий момент, на мою думку, полягає в тому, що приблизно з 2011 року, майже одразу після ратифікації договору, президент Путін розпочав масштабну перебудову або, якщо хочете, модернізацію стратегічних ядерних сил Росії. І за останні два роки він неодноразово хизувався тим, що модернізував 95 відсотків російських ядерних сил.
Отже, він фактично завершив цей процес. Він інвестував у свої ядерні сили. Йому більше не потрібно нарощувати їх. Ба більше, через колосальну вартість війни проти України та наслідки санкцій проти Росії його економіка просто не здатна підтримати значне розширення російських стратегічних ядерних сил.
Тож так, росіяни можуть трохи поскаржитися і можуть розмістити більше боєголовок на деяких ракетах — те, що ми називаємо довантаженням. Але я не думаю, що існує великий ризик того, що Росія почне справжні перегони озброєнь, адже перегони означають робити більше, ніж раніше, а вони щойно повністю модернізували свої сили за п’ятнадцять років.
Чому кінець New START — не кінець світу
IAM: Тобто, на Ваш погляд, попри побоювання деяких експертів, що ми можемо опинитися на порозі нової гонки озброєнь через відсутність будь-яких обмежень і відкриту можливість для всіх нарощувати кількість боєголовок, цього насправді не станеться?
Міллер: Так. Я вважаю, що цього не станеться. Росіяни вже витратили колосальні кошти на модернізацію своїх сил, довівши їх до того рівня, який вони вважають необхідним. Тож немає очевидних причин додавати ще більше боєголовок, окрім спроб налякати або залякати Захід. Вони можуть це зробити. Вони можуть додати певну кількість боєголовок. Але це не почне перегони озброєнь.
Для Сполучених Штатів ситуація зовсім інша. Ті сили, які ми маємо сьогодні, є спадщиною адміністрації президента Рональда Рейгана. Тобто ці системи старіють і наближаються до завершення свого терміну служби.
У 2011 році Конгрес змусив президента Барака Обаму погодитися на модернізацію ядерних сил США. За п’ятнадцять років, поки Росія модернізувала і нарощувала свої ядерні сили, Сполучені Штати не додали до свого арсеналу жодної нової ядерної системи. Перший новий стратегічний підводний човен класу Columbia спустять на воду не раніше ніж у 2030-му або 2031-му році. Нові бомбардувальники B-21 почнуть діяти лише наприкінці 2020-х років. Нову міжконтинентальну балістичну ракету Sentinel, ймовірно, буде розгорнуто лише на початку 2030-х років.
Отже, що мають робити Сполучені Штати? США повинні додати боєголовки на деякі з наявних ракет, щоб одночасно стримувати і Росію, і Китай. Йдеться не про величезну кількість — можливо, кілька сотень. Це означає, що нам доведеться зняти боєголовки зі зберігання і розмістити їх на наявних ракетах підводних човнів і на деяких наземних ракетах. Росіяни будуть проти, бо вони не хочуть, щоб ми могли одночасно стримувати Росію і Китай.
Вони погрожуватимуть гонкою озброєнь, і багато американських прихильників контролю над озброєннями говоритимуть: «Боже мій, це проблема, більше немає обмежень». Але за цією загрозою насправді небагато реального змісту. Тому я спокійно можу сказати, що рішення президента вийти з New START і розпочати програму розміщення додаткових боєголовок на американських ракетах до необхідного рівня є правильним.
Я вважаю, що договір був би корисним. Він допоміг би заспокоїти побоювання у світі щодо того, куди рухаються відносини між США і Росією або між США і Китаєм. Але це не той фактор, який, на мій погляд, є абсолютно критичним для національної безпеки Сполучених Штатів. Ми можемо дійти договору. Ми до цього дійдемо.
Але ідея, що після завершення дії цього договору настане кінець світу, просто хибна. Це була тактика залякування, яку використовували американська спільнота з контролю над озброєннями та такі діячі, як Сергій Лавров і Дмитро Медведєв, намагаючись налякати Сполучені Штати і змусити їх сказати: «Ні, ми залишаємося в межах New START, навіть якщо договір припинив дію». Схоже, що це не спрацювало.
Краще без договору, ніж з поганим
IAM: Очевидно, переговори про новий договір займуть певний час. Усі попередні договори про ядерні озброєння між Вашингтоном і Москвою укладалися роками, адже потрібно було обговорити всі положення щодо верифікації та контролю. Тож і нова угода може зайняти кілька років. Але ви стверджуєте, що це насправді не проблема?
Міллер: Думаю, так. І, як ви, здається, сказали на початку, відсутність договору краща, ніж поганий договір. Нам знадобився тривалий час, щоб домовитися з Радянським Союзом про ліквідацію євроракет, але зрештою ми цього досягли. Ми ліквідували цілий клас ракет у світі: наземні крилаті ракети, Pershing II, SS-20. Тож це було варте зусиль.
Договір START і START II також потребували певного часу. Але, знову ж таки, це були дуже хороші договори з дуже ефективними механізмами інспекції та верифікації. Тож зараз ми можемо дозволити собі витратити час на розробку нового договору. Але ми повинні зробити все правильно. Ми просто зобов’язані зробити це правильно.
Нові системи США змінять позицію Москви
IAM: Як ви вважаєте, чи буде Кремль зацікавлений у новому договорі і чи погодиться він на всі ті нові положення, які Сполучені Штати хочуть до нього включити?
Міллер: Початкова позиція Кремля буде такою: ні, ми не хочемо в цьому брати участь, ви просто маєте повернутися до New START, адже New START був цілком прийнятним. І тут є певна історична закономірність. Якщо ви були залучені до американсько-радянського та американсько-російського контролю над озброєннями, як був залучений я, то перша реакція Росії завжди однакова: ні, йдіть і повертайтеся з умовами, які будуть більш вигідними для мене.
Але коли Москва побачить, що Сполучені Штати розгортають нові системи наприкінці 2020-х і на початку 2030-х років, у неї з’явиться дуже сильний стимул прагнути нового договору. І лише тоді вони почнуть ставитися до цього серйозно. Наразі ж, оскільки всі ті нові системи, про які ми говоримо, з’являться не раніше ніж за п’ять років, Москва не надто зацікавлена в угоді з контролю над озброєннями. Вони радше хотіли б, щоб ми просто запровадили обмеження на наші програми модернізації саме тепер, коли Путін завершив модернізацію своїх сил. І я вважаю, що президент мудро відхилить такий підхід.
Путін лякає ядерною війною, але не хоче її
IAM: Росія дедалі частіше говорить про ядерну зброю. Російська влада неодноразово заявляла, що може застосувати ядерну зброю у відповідь на агресію НАТО — навіть на звичайну, неядерну агресію Альянсу. Очевидно, що російська пропаганда вже кілька років твердить, ніби війна проти України є відповіддю на агресію НАТО. Існують побоювання, що червона лінія щодо застосування ядерної зброї починає певною мірою стиратися. Чи це вас турбує?
Міллер: І так, і ні. По-перше, я категорично відкидаю будь-які твердження про те, що НАТО, до складу якого входять тридцять дві країни, може здійснити агресію проти Росії. Це просто неможливо. Тридцять дві держави не можуть об’єднатися, щоб розпочати загарбницьку війну. Це неможливо. По-друге, я вважаю, що для Росії вже давно є усталеною політикою намагатися залякувати Захід, а також наших союзників в Азії та Європі, погрожуючи застосуванням ядерної зброї.
Про це легко говорити. Але якщо ви сидите в Москві й розумієте, що застосування ядерної зброї означатиме початок ядерної війни, і ви не знаєте, чим ця війна закінчиться, але точно знаєте, що російська територія зазнає ударів і що ядерна зброя буде застосована проти Росії, — це зовсім інша і дуже серйозна річ.
Погрожувати легко. Але реалізувати таку погрозу і поставити під загрозу знищення власної країни — це зовсім інше. Я вважаю, що Захід повинен тверезо усвідомлювати: Путін не хоче ядерної війни. Путін хоче, щоб ми поступилися його вимогам. Але Путін не дурень. Він не хоче ризикувати застосуванням ядерної зброї проти Росії.
