Коли Дейн Партрідж сказав матері, що відчуває потребу поїхати в Україну, Террі Гепворт відповіла йому те, чого боялася найбільше: «Якщо ти поїдеш, ти не повернешся».
Дейн був ветераном армії США і батьком п’ятьох дітей. У квітні 2022 року, через кілька тижнів після початку повномасштабного російського вторгнення, він вирушив до України. Там приєднався до інших іноземних добровольців і знову став солдатом.
3 жовтня 2022 року під час російської атаки поблизу Сіверськодонецька на сході України Дейн зазнав тяжкого поранення. У нього були серйозно пошкоджені шия та стовбур мозку. Його евакуювали до лікарні в Запоріжжі, де він перебував на апараті життєзабезпечення. 11 жовтня Дейн Партрідж помер. Йому було 34 роки.
Через чотири роки його мати продовжує те, що вважає місією свого сина: переконує американських політиків не залишати Україну без підтримки.
«Я не можу повзати в окопах. Я не можу робити те, що робив він, — розповіла Гепворт Independence Avenue Media. — Але я можу говорити і можу спілкуватися з представниками влади. І, сподіваюся, допомогти їм почути й побачити, чого потребує Україна».
У вересні Террі втретє приїхала до Вашингтона для участі в Саміті дій на підтримку України, організованому Американською коаліцією за Україну. Цього разу понад 650 учасників з усіх 50 штатів і Пуерто-Рико провели 459 зустрічей у Конгресі.
Для Террі ця робота нерозривно пов’язана з рішенням, яке її син ухвалив у 2022 році.
«Я відчуваю, ніби відправляю тебе на смерть»
Дейн був наймолодшим із п’ятьох дітей. Він народився в Німеччині в родині військового. Його батько служив у Військово-повітряних силах США, тому родина часто переїжджала між військовими базами у США та Німеччині. Згодом Дейн разом із матір’ю, братами та сестрами оселився в Айдахо.
Одразу після школи, у 2006 році, він вступив до армії США. У 2007–2009 роках близько 15 місяців служив у Багдаді в межах операції Iraqi Freedom, був стрільцем на турелі та водієм броньованої машини. У 2012 році звільнився з армії у званні рядового першого класу.
Наступне десятиліття Дейн провів у цивільному житті. Серед іншого працював далекобійником та водієм евакуатора. Але після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну знову почав думати про війну.
У нього було п’ятеро дітей, тому рішення повернутися на поле бою було непростим. За словами матері, Дейн довго обмірковував поїздку, але відчував, що мусить їхати. Одного дня він сказав їй: «Я відчуваю, що мені потрібно поїхати в Україну».
Террі не знала, як підтримати рішення, яке могло коштувати її синові життя.
«Якщо я тебе не підтримаю, ти поїдеш, не знаючи, наскільки сильно я тебе люблю. Але якщо підтримаю, я відчуватиму, ніби сама відправляю тебе на смерть», сказала вона йому.
Вони деякий час сиділи разом. А потім, розповідає Террі, вона почула голос, який сказав їй: «Відпусти його». Тоді вона сказала синові: «Дейне, я тебе підтримую».
Те, що сталося після цього, змінило її ставлення до рішення сина. Террі каже, що бачила, як в Україні він знайшов мету, якої йому бракувало після повернення з війни.
«Я бачила, як він стає чоловіком, яким завжди хотів бути. У нього з’явилася мета. Він більше не був загубленою душею, яка після війни намагалася знайти свій шлях. Він знайшов його в Україні. Наче саме для цього він і був призначений».
Останній відеодзвінок
Дейн залишив Айдахо, зібрав гроші та необхідне для поїздки в Україну спорядження. Мати провела його до аеропорту в Солт-Лейк-Сіті. Це був останній раз, коли вона бачила сина наживо.
За чотири дні до свого останнього бою Дейн несподівано зателефонував матері по відеозв’язку. Раніше він цього не робив. У той момент він їхав пікапом забирати двох бійців свого підрозділу, які захворіли. Найбільше Террі запам’яталося його обличчя.
«Я звернула увагу на його обличчя. На його усмішку, — каже вона. — Він був щасливий. Він був щасливий».
Террі не вірить, що її син міг зробити інший вибір. Вона згадує, що Дейн із дитинства захищав інших, ставав на бік слабшого і був готовий допомогти, навіть якщо через це сам потрапляв у неприємності.
«Мій син народився із серцем воїна», каже вона.
В Україні, переконана Террі, він знайшов те, чого шукав. За її словами, останні дні життя Дейн провів, допомагаючи людям, яких дуже швидко полюбив і які полюбили його у відповідь.
Слідом за сином в Україну
Після смерті Дейна Террі сама поїхала в Україну за допомогою організації To Ukraine With Love, яка допомагає відбудовувати житло та підтримує людей, постраждалих від війни. Для неї важливим було вже саме перебування в країні, де її син провів останні місяці життя.
Террі зустрічалася з українськими військовими, обіймала їх і дякувала за те, що вони дозволили Дейну воювати поруч із ними.
«Тепер кожен солдат, якого я бачу, для мене наче мій хлопчик».
Під час поїздки Террі побувала і ближче до сходу України. Вона бачила зруйновані житлові будинки та школи, слухала розповіді людей, які пережили російські атаки та окупацію.
«Навіщо лікарня? Навіщо діти? Навіщо сім’ї? — запитує вона. — Це неправильно. Це жахливо».
Після побаченого Террі ще більше переконалася, що американці мають краще розуміти, що відбувається в Україні.
«Було так добре ступити на землю, яка стала останнім місцем для мого сина», каже вона.
«Я хочу, щоб люди знали, що новини не зовсім точно передають ситуацію. Що у вас справді є потреба. І нам самим важливо вас підтримувати».
«Це мій спосіб»
Під час поїздок до Вашингтона Гепворт переходить з одного офісу закогодавця до іншого, розповідаючи про свого сина та про те, що сама побачила в Україні.
Вона розуміє американців, які запитують, скільки ще Сполучені Штати мають допомагати Україні. У США є власні проблеми, каже Террі, і вона сама думає про запаси американської зброї. Але водночас просить співвітчизників уявити себе на місці українських родин.
«Що б ви робили, якби забрали вашу дитину? До кого б звернулися по допомогу, якщо ми колись давно дали обіцянку? Хіба ми не повинні знайти спосіб її виконати?»
Террі також проводить паралель з американським ізоляціонізмом перед вступом США у Другу світову війну. На її думку, війна в Україні не є проблемою, від якої Сполучені Штати можуть просто відсторонитися.
«Ми були ізоляціоністами під час Другої світової війни, — каже Гепворт. — Але минуло небагато часу, і нас втягнуло у цю війну».
Її висновок: «Зупинімо це тут і зараз, в Україні. Інакше це стане нашою проблемою на нашій землі».
За словами Гепворт, більшість конгресменів та їхніх співробітників, з якими вона зустрічалася, вже підтримували Україну. Але вона переконана, що особисті зустрічі допомагають зміцнювати цю підтримку. Вона також сподівається, що її слова почує президент Дональд Трамп.
«Нам потрібно діяти швидко, — каже Гепворт. — Можна зробити дуже багато, якщо вони просто вислухають і побачать, що насправді відбувається в Україні».
Американець, який «повернувся додому вантажем»
Є ще одна причина, чому Террі продовжує розповідати історію свого сина. На її думку, американці не до кінця усвідомлюють, який вибір зробили громадяни США, які добровільно поїхали воювати за Україну і загинули там.
«Його не відправляла туди наша армія. Але він був американцем. І він зробив те, що вважав правильним».
«Мій повернувся додому вантажем».
Про повернення сина до Сполучених Штатів вона говорить кількома словами:
Террі каже, що в Україні пам’ятають американців, які добровільно воювали і загинули там, та виявляють вдячність їхнім родинам. У Сполучених Штатах, за її словами, ці сім’ї часто залишаються зі своїм горем сам на сам.
«Ми, матері й батьки, розкидані по всіх Сполучених Штатах, кожен у своєму куточку. І ми почуваємося самотніми».
Для Террі походи кабінетами Капітолію стали продовженням місії Дейна. Вона не може воювати в окопах, але може говорити з американськими законодавцями і намагатися зробити так, щоб голос таких родин був почутий.
«Я можу говорити, і це мій спосіб», каже вона.
Її послання просте: «Україні потрібна допомога».
