«Глухий кут» — так відставний полковник Армії США Роберт (Боб) Гамільтон охарактеризував процес досягнення миру в Україні за посередництва Сполучених Штатів. За його словами, американська ініціатива не лише не здобула підтримки України та її європейських партнерів, а й була відкинута Росією — попри те, що запропоновані умови були значно вигіднішими для Москви, ніж європейський варіант.
У розмові з Independence Avenue Media Гамільтон, президент аналітичного центру Delphi Global Research Center, що спеціалізується на питаннях Євразії, пояснив, чому дипломатичні зусилля навряд чи приведуть до припинення вогню найближчим часом. Москва, переконаний він, реалізує ширшу стратегію, спрямовану на розкол між Сполученими Штатами та Європою, а не на змістовні переговори.
Гамільтон окреслив обмежені можливості, які має президент України Володимир Зеленський, а також залежність України від політичної волі Європи на тлі відмови США надавати нову пряму військову допомогу. Він також проаналізував ризики, з якими стикається Україна, важелі впливу, що все ще залишаються у Вашингтона, та виважений дипломатичний підхід, якого змушений дотримуватися Зеленський у відносинах з адміністрацією Трампа.
Експерт також звернув увагу на те, як нова Стратегія національної безпеки США змінює трансатлантичні відносини та спонукає європейські уряди переосмислювати власну відповідальність у сфері безпеки. Він наголосив на важливості перемоги України для безпеки Європи та Сполучених Штатів, на труднощах із підтриманням громадської підтримки війни, а також на ширших наслідках війни для міжнародного порядку.
Це інтерв’ю було записане 9 грудня 2025 року та відредаговане для стислості й зрозумілості. Читайте українською та слухайте англійською.
Картлос Шарашенідзе, Independence Avenue Media: Полковнику Гамільтоне, як ви оцінюєте розвиток мирного процесу щодо України на цьому етапі?
Боб Гамільтон, полковник Армії США у відставці, президент Delphi Global Research Center: Мирний процес рухайтеся, по суті, двома коліями. Є американський процес, який передбачає взаємодію з Росією окремо від взаємодії з Україною і часто взагалі залишає Європу осторонь. Цей процес, найімовірніше, ні до чого не приведе, оскільки американо-російський план був неприйнятним як для європейських партнерів України, так і для самих українців.
Оновлений план після зустрічі минулого тижня (4-7 грудня) у Флориді між спецпредставником США Стівом Віткоффом, зятем президента США Дональда Трампа Джаредом Кушнером та українською делегацією виявився неприйнятним уже для росіян. Тож я вважаю, що мирний процес під проводом США зайшов у глухий кут.
Водночас існує європейський процес, який більше враховує інтереси України і теоретично міг би привести до врегулювання, але Росія відкине і його. Росія відкинула навіть процес під проводом США, який був для неї значно вигіднішим.
Отже, я не бачу, щоб будь-який із цих процесів міг привести до припинення вогню найближчим часом. Водночас європейський процес є значно реалістичнішим і набагато більше ґрунтується на моралі, етиці, законах війни та інших принципах, ніж процес під проводом США, який, відверто кажучи, є надто сприятливим для Росії.
IAM: Чи наближаємося ми до будь-якої угоди?
Гамільтон: Ні, … тому що Росія не хоче домовлятися. Москва вважає, що може виграти. Я не думаю, що Росія вірить у можливість перемоги на полі бою — вона не здатна на це ні найближчим часом, ні за прийнятну для себе ціну.
Але, на мою думку, Росія вірить, що може або розколоти США та Європу, або відокремити США від Європи й України, і що Сполучені Штати вийдуть із цього процесу, а потім використають наявні у них важелі впливу, щоб змусити Європу та Україну погодитися на несправедливе врегулювання. … Росіяни сподіваються, що адміністрація Трампа розчарується. …
Слабші держави регулярно здобувають перемогу над сильнішими у війнах.
IAM: В інтерв’ю Politico [опубліковано 9-го грудня] президент Трамп заявив, що Росія має «перевагу», бо вона більша й сильніша, а президент України Володимир Зеленський нібито має почати «приймати реальність», адже «він програє». Як ви оцінюєте ці слова з військової та політичної точки зору?
Гамільтон: Дивіться, твердження, що у війні завжди перемагає більша й сильніша сторона, — це хибна логіка. Це просто неправда. Історія показує протилежне. США програли у В’єтнамі. Радянський Союз програв в Афганістані. США після 20 років також програли в Афганістані.
Слабші сторони регулярно перемагають сильніших. Слабші держави регулярно здобувають перемогу над сильнішими у війнах. Усе це — питання національної волі та політичної волі. І в України вона є.
Станом на зараз вона є і в Росії. Хоча про національну волю в Росії говорити складно, адже росіян ніхто не питає про цю війну, а пропаганда настільки потужна, що значна частина суспільства її підтримує. … Водночас люди не бачать реальної ціни цієї війни. … Вони отримують дуже «стерилізовану» версію подій. До того ж у Росії існує настільки висока ціна за публічну незгоду з війною, що ми насправді не знаємо, якою є російська національна воля. Ми знаємо, якою є російська політична воля — і вона зосереджена навколо [президента РФ Володимира] Путіна.
Натомість ми добре знаємо, якою є національна воля України, і добре знаємо її політичну волю. Обидві зазнали випробувань, адже це тривала, виснажлива й кривава війна. Я бачу ознаки розчарування в українському суспільстві, бачу втому й напруження серед політичної еліти. Але я не бачив жодних ознак бажання здатися або завершити війну за будь-яку ціну чи на умовах Росії.
Це змагання волі. І воно триватиме доти, доки одна зі сторін не вирішить, що може отримати кращу угоду за столом переговорів, ніж на полі бою. На цьому етапі жодна зі сторін так не вважає.
IAM: Які реальні варіанти дій має президент Зеленський у цих переговорах на цьому етапі?
Гамільтон: План президента Зеленського полягає в тому, щоб якомога більше покладатися на європейців. Потрібно розуміти, що Сполучені Штати не є партнером у цих переговорах.
Йому доводиться говорити правильні речі. Він має бути дуже обережним у тому, як характеризує адміністрацію Трампа, США та самого президента Трампа. Тож він говорить усе правильно. Він знає, що не може бути критичним. Він знає, що не може відкрито висловлювати розчарування. Він розуміє, що Трамп сприймає все особисто і що він схильний до помсти достатньо аби зробити щось на кшталт того, що США зробили минулої весни після першої зустрічі в Овальному кабінеті в лютому, коли було припинено обмін розвідданими та призупинено військову допомогу.
США більше не надають Україні прямої військової допомоги. Іншими словами, за адміністрації Трампа не було схвалено жодного нового пакета допомоги, але в системі все ще залишаються мільярди доларів допомоги. Це допомога, яку санкціонував і виділив Конгрес за адміністрації Байдена, і яка досі закуповується та постачається Україні. Адміністрація Трампа може призупинити ці поставки, а також може заморозити домовленість, за якою Європа купує американське озброєння, а потім передає його Україні. … На жаль, Сполучені Штати й досі мають важелі впливу на цей процес.
Тому Зеленський повинен бути обережним. Йому потрібно зберігати принаймні нейтралітет адміністрації Трампа або, якщо можливо, її прихильність. Але, на мою думку, його найкращий варіант — і, власне, його план — покладатися на європейців. Саме тому вчора [8 грудня у Лондоні] він зустрічався з канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцом, прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером і президентом Франції Емманюелем Макроном. Йому необхідно спиратися на політичну волю Європи, її серйозне ставлення та усвідомлення ставок цього конфлікту, щоб досягти прийнятного результату.
IAM: З огляду на нову Стратегію національної безпеки США, як ви бачите майбутнє трансатлантичних відносин?
Гамільтон: У новій Стратегії національної безпеки взагалі немає нічого позитивного для трансатлантичних відносин.
Європа тепер розуміє, що з точки зору безпеки вона фактично залишилася сама. Принаймні за цієї адміністрації на Сполучені Штати не можна розраховувати як на надійного партнера Європи у справі власного захисту.
Фактично, у тій самій Стратегії національної безпеки, де зазначається, що США нібито готові миритися з ідеологічними та філософськими відмінностями і не будуть намагатися демократизувати чи втручатися у внутрішні справи інших країн — маючи на увазі насамперед Росію та Китай, — документ водночас прямо закликає до втручання у внутрішні справи європейських союзників і партнерів. Йдеться про спроби підтримати або посилити те, що адміністрація Трампа називає «патріотичними партіями», але насправді це правопопулістські сили, які намагаються демонтувати демократію зсередини.
Для Європи це, ймовірно, стало сигналом до пробудження. Втім, багато європейців, мабуть, не були цим шоковані, адже вони вже чули подібні заяви з вуст представників адміністрації Трампа. Але побачити це чорним по білому в офіційному документі Білого дому, на мою думку, було дещо… шокуюче. …
Проблема Європи — у можливостях: десятиліттями оборона хронічно фінансувалась не достатньо.
IAM: Президент Трамп заявляє, що європейці мають робити більше. Чи роблять вони достатньо?
Гамільтон: Європа … надала Україні більше допомоги, ніж Сполучені Штати. Особливо після того, як адміністрація Трампа прийшла до влади, США не надали Україні жодної нової допомоги.
Проблема Європи — у можливостях: десятиліттями оборона хронічно фінансувалась не достатньо. Тому є речі, які європейці просто не можуть надати Україні, і які можуть забезпечити лише США. … Ми називаємо це PURL — Prioritized Ukraine Requirements List, перелік пріоритетних потреб України. Це домовленість між Сполученими Штатами та їхніми європейськими союзниками, за якою європейці можуть купувати американське озброєння й передавати його Україні. … Водночас постачання американського озброєння до будь-якої іншої країни потребує схвалення США.
Тож доти, доки ця програма діє, Європа готова витрачати кошти, а оборонно-промислова база США здатна виробляти техніку в достатніх обсягах для задоволення потреб України, постачання може тривати. Але для цього знадобляться значні витрати та потужна політична воля з боку європейських урядів, які, відверто кажучи, мають краще пояснювати своїм суспільствам, чому важливо, щоб Росія програла цю війну, а Україна — перемогла.
IAM: Чому це важливо?
Гамільтон: Тому що Росія становить військову загрозу Європи — і крапка.
Росія вторглася в Грузію у 2008 році, в Україну — у 2014-му, втрутилася у війну в Сирії у 2015 році, а у 2022 році знову вторглася в Україну. Після розпаду Радянського Союзу вона систематично порушує суверенітет і територіальну цілісність своїх сусідів.
Ми часто говоримо про вторгнення ХХІ століття, але, як вам відомо, Росія також втручалася в Грузії ще у 1992 році — в Абхазії. Вона втручалася й у Придністров’ї, в Молдові.
Отже, Росія є нагальною воєнною загрозою для європейської безпеки. І, принаймні на мій погляд, з огляду на масштаби, населення, концентрацію ресурсів та економічну потужність Європи, європейська безпека нероздільна з американською безпекою. Саме тому важливо, щоб Україна виграла цю війну, а Росія — програла.
Відверто кажучи, ані європейські уряди, ані уряд США не дуже добре пояснили своїм суспільствам, чому це питання таке важливе. Я вважаю, що люди підтримали б цю позицію. Більшість опитувань свідчать, що і європейська, і американська громадськість підтримує збільшення або принаймні збереження допомоги Україні, підтримує ідею перемоги України у війні та визнає Росію агресором.
І це — без будь-якої системної інформаційної кампанії європейських урядів чи уряду Сполучених Штатів, яка б пояснювала громадянам, чому це має значення. Якби така кампанія з’явилася, я думаю, ми побачили б ще більшу суспільну підтримку, яка згодом могла б перетворитися на сильнішу політичну волю. Якщо уряди знатимуть, що суспільство на їхньому боці і що люди готові піти на певні жертви — наприклад, у вигляді вищих податків або скорочення деяких послуг — заради підтримки України, тоді в урядів буде значно більше політичної рішучості діяти. …
IAM: Якими є ширші безпекові наслідки результату цього процесу? Як він може змінити нинішній міжнародний порядок?
Гамільтон: Одне з ключових питань щодо результату цієї війни — де опиняться Сполучені Штати після її завершення.
Тут є два взаємопов’язані питання. Перше — як саме закінчиться війна: чи це буде певний глухий кут із фактичною перемогою Росії або фактичною перемогою України. Друге — яку роль відіграватимуть Сполучені Штати у формуванні такого результату і яку роль вони матимуть у європейській безпеці після війни.
З огляду на те, що йдеться в новій Стратегії національної безпеки, оприлюдненій адміністрацією Трампа, виглядає так, що роль США в європейській безпеці буде радикально скорочена. Сполучені Штати зосередяться на «відступі всередину», на Західній півкулі, а також у Індо-Тихоокеанському регіоні, і, схоже, будуть готові фактично визнати російську сферу впливу на пострадянському просторі — ймовірно, за винятком Балтійських країн, які вже є членами НАТО. При цьому передбачається, що Європа і Росія зможуть досягти певної форми того, що у Стратегії названо «стратегічною стабільністю».
Я думаю, що припущення США полягає в тому, що війна в Україні завершиться так чи інакше, Європа візьме на себе значно більшу відповідальність за власну безпеку, а це означатиме істотне зростання оборонних витрат.
США хотіли б, щоб Європа збільшувала ці витрати, купуючи американське озброєння. Я вважаю, що це малоймовірно. Оскільки європейці більше не вірять, що можуть довіряти Сполученим Штатам або покладатися на них як на єдиного гаранта безпеки, найімовірніше ми побачимо довгострокове переінвестування та відродження європейської оборонно-промислової бази. Європа почне створювати власні системи та озброєння, які нині може отримати лише зі США, і виробляти їх у необхідних масштабах, щоб бути здатною захищати себе самостійно. Я вважаю, що саме таким буде ймовірний результат сукупного впливу війни в Україні та нової Стратегії національної безпеки США.
Європа може сформуватися як справжній стратегічний гравець — військовий та економічний важковаговик.
IAM: Що у цих подіях дає вам найбільше надії?
Гамільтон: Я сподіваюся, що Європа прокинулася. Я сподіваюся, що Європа сформується як стратегічний гравець і як стратегічна противага Росії на європейському континенті.
Один із аспектів Стратегії національної безпеки адміністрації Трампа, який є прагматичним і реалістичним, полягає в тому, що вона наголошує на необхідності узгоджувати цілі — тобто те, чого ми хочемо досягти, — з наявними засобами та ресурсами. Відверто кажучи, Стратегія Трампа має рацію в тому, що багато попередніх стратегій національної безпеки формулювали дуже амбітні цілі, але насправді не були готові виділяти ресурси, необхідні для їх досягнення.
Я сподіваюся, що США повернуться до більш інтернаціоналістської політики — тобто до політики, яка більше дбатиме про НАТО, про союзників і партнерів, про безпеку Європи, але водночас буде більш стриманою у використанні військової сили за кордоном. Я вважаю, що саме цей елемент Стратегії національної безпеки адміністрації Трампа є прагматичним і реалістичним.
Натомість ми, схоже, надмірно застосовуємо військову силу в Західній півкулі проти явищ, які насправді не є загрозами національній безпеці. Це радше питання правоохоронної діяльності та розвідки — міграція, наркотрафік, подібні речі. І я вважаю це помилкою.
Водночас я справді думаю, що ця стратегія є дещо більш прагматичною та стриманою, ніж деякі попередні. Якби такий підхід зберігся, і при цьому США поєднали б цю прагматичність і стриманість із поверненням до своєї більш інтернаціоналістської ролі — ролі, яка справді дбала б про міжнародні інституції, союзи та партнерства, — ми могли б побачити більш конструктивну роль Сполучених Штатів у світі. І це дає мені надію. Як і те, що Європа може сформуватися як справжній стратегічний гравець — військовий та економічний важковаговик.
Читайте та дивіться також: Лише тиск на Росію може вивести мирні переговори з глухого кута — колишній помічник держсекретаря США
