Конфлікт на Близькому Сході може мати для України як ризики, так і несподівані можливості, ввважає Стівен Пайфер колишній посол США в Україні. З одного боку, увага Вашингтона та деякі системи озброєння можуть бути переорієнтовані на інший регіон. З іншого, події навколо Ірану демонструють обмежені можливості союзників Росії та можуть відкрити для України нові можливості співпраці із західними партнерами. Пайфер також звертає увагу на фактор енергетики, дипломатії та унікальний досвід, який Україна здобула під час війни.
Інтерв’ю записане 5 березня 2026 року і відредаговане для стислості та ясності.
Росія підтримує союзників лише риторикою
Картлос Шарашенідзе, Independence Avenue Media: Пане посол Пайфер, Росія та Іран минулого року підписали всеосяжну угоду про стратегічне партнерство. Москва засудила операцію США в Ірані. Як ви оцінюєте реакцію Росії і чого можна було б очікувати від неї в рамках цього партнерства з Іраном?
Стівен Пайфер, колишній посол США в Україні: Реакція Росії на американські та ізраїльські удари, які відбуваються зараз, дуже схожа на реакцію Москви, коли Сполучені Штати атакували іранські ядерні об’єкти у червні 2025 року, і дуже схожа на реакцію, коли американські сили захопили лідера Венесуели Ніколаса Мадуро. Є заяви про солідарність з Іраном, є засудження Сполучених Штатів, але Росія насправді нічого не робить.
Ми бачимо, що Росія, яка вже понад чотири роки загрузла у війні після початку масштабного вторгнення в Україну, не має великого бажання і, безумовно, має обмежені можливості проєктувати силу далеко за межами своїх кордонів.
IAM: Ви вже згадали Венесуелу. На початку цього року ми бачили операцію США у Венесуелі, а тепер удари по Ірану. Що ці події говорять про стан глобальних партнерств Росії сьогодні?
Стівен Пайфер: Якщо ви зараз є партнером Росії, то в більшості випадків, коли ви потрапляєте у складну ситуацію, можете розраховувати на слова підтримки з Москви, але не на щось більше.
Війна навколо Ірану створює нові виклики для України
IAM: Іран був одним із ключових союзників Росії у війні проти України, а російські війська активно використовують іранські дрони Shahed. Які наслідки нинішні події в Ірані можуть мати для російської війни проти України?
Стівен Пайфер: Думаю, можна говорити щонайменше про три наслідки. По перше, зараз, особливо у Вашингтоні, велика увага прикута до Ірану, а це означає менше уваги до війни Росії проти України.
Другий наслідок полягає в тому, що ми вже бачимо зростання цін на нафту. Для Росії це дуже вигідно, адже її нафтові доходи у грудні та січні були на історично низькому рівні. Тож підвищення цін на нафту означатиме більші надходження до російського бюджету.
Третій наслідок пов’язаний із системами протиповітряної оборони, які потрібні Україні, особливо для перехоплення російських балістичних ракет. Зараз на ці системи зростає попит через їх використання у регіоні Перської затоки. Тому певні наслідки цієї ситуації можуть у короткостроковій перспективі дещо ускладнити становище української сторони.
IAM: Ви не згадали мирні переговори. Як події навколо Ірану можуть вплинути на дипломатичну динаміку між Сполученими Штатами, Росією та Україною?
Стівен Пайфер: З американського боку рішення фактично ухвалює президент Трамп. І чим більше він зосереджений на Перській затоці та Ірані, тим менше уваги приділяє Росії та Україні.
Хоча я не впевнений, що в практичному сенсі це має великий вплив, адже не думаю, що переговори, які зараз відбуваються за посередництва американців, справді наближають нас до завершення війни Росії проти України.
І, на мою думку, відповідальність тут значною мірою лежить на пані Трампі, тому що він не підкріпив свою дипломатію тиском на сторону, яка блокує прогрес у цих переговорах, тобто на Росію.
Подивіться, протягом останнього року ми бачили серйозні сигнали від України про готовність до гнучкості і навіть до дуже болісних рішень щодо фактичного прийняття російської окупації частини української території.
Натомість з боку Росії ми не побачили жодного зустрічного кроку. Мій висновок такий: росіяни не ведуть серйозних переговорів, тому що Путін досі вважає, що може досягти своїх цілей на полі бою. Вони лише створюють видимість переговорів, щоб затягувати процес і не дати Трампу запровадити нові санкції проти Росії.
Реальність в тому, що якщо Трамп не займе жорсткішу позицію і не посилить тиск на Москву, ці переговори, на мою думку, зазнають невдачі. І це буде провалом президента Трампа.
Досвід України у боротьбі з Shahed може допомогти союзникам
IAM: Пане посол, ви згадали, що Сполучені Штати та їхні партнери використовують у конфлікті з Іраном деякі з тих самих систем протиповітряної оборони, на які покладається Україна. Що це означає для України в найближчі тижні та місяці, поки вона продовжує оборонятися від Росії?
Стівен Пайфер: Можливо, найкритичнішою потребою України від Сполучених Штатів зараз є ракети перехоплювачі до систем Patriot для збиття російських балістичних ракет. Зараз на ці ракети зростає попит у регіоні Перської затоки як з боку американських сил, так і з боку партнерів США на Близькому Сході. Тому цей попит може ускладнити для України отримання додаткових ракет Patriot.
Водночас я б зазначив, що українці мають певний ресурс, який вони могли б запропонувати Сполученим Штатам та іншим партнерам у Перській затоці. Українці напрацювали величезний досвід перехоплення іранських дронів типу Shahed. Я думаю, що вони знайшли значно дешевші та ефективніші способи перехоплення цих безпілотників, ніж ті, які зараз застосовують у Перській затоці.
Тому якщо Україна матиме можливість, звісно перш за все вона повинна використовувати ці можливості для захисту власного повітряного простору, але якщо частиною цього досвіду можна буде поділитися для допомоги країнам Перської затоки, це було б дуже корисно і для Сполучених Штатів, і для інших держав регіону.
Атаки Ірану по сусідах можуть розширити війну в регіоні
IAM: Які наслідки ці події можуть мати для сусідів Ірану на Південному Кавказі?
Стівен Пайфер: Сьогодні зранку з’явилися повідомлення, що кілька іранських дронів вразили цілі на території Азербайджану. Схоже, частина стратегії Ірану полягає в атаках на сусідні держави, щоб якось втягнути їх у війну. Це розрахунок, який робить Іран, очевидно вважаючи, що це може бути йому вигідно.
Я особисто не до кінця розумію цю логіку, адже мені здається, що чим більше сусідів атакує Іран, тим більший ризик, що він воюватиме не лише зі Сполученими Штатами та Ізраїлем, але й зі своїми сусідами.
IAM: Щодо Китаю. Якщо найближчим часом відбудеться зустріч президента Трампа та голови КНР Сі Цзіньпіна, що події навколо Ірану означають для відносин США та Китаю і для контексту цієї зустрічі?
Стівен Пайфер: Думаю, що зараз ми бачимо, як Китай, так само як і Росія, висловлює певну словесну підтримку Ірану і водночас критикує американські військові дії. Але на практиці Китай нічого не робить.
У Китаю є ще одна важлива проблема. Близько 40 відсотків нафти, яка виходить із Перської затоки, постачається саме до Китаю.
І я підозрюю, що китайців турбує можливість того, що Іран зможе або перекрити Ормузьку протоку, або почне атакувати значну кількість танкерів, через що вони перестануть ходити цим маршрутом. У певний момент це може вплинути на енергетичну ситуацію в Китаї.
Але я не впевнений, що Китай здатен відіграти значну роль у спробах сприяти врегулюванню між Іраном, з одного боку, і Сполученими Штатами та Ізраїлем, з іншого.
Чим амбітніші цілі США, тим довшою буде війна
IAM: Якщо подивитися ширше, як події навколо Ірану можуть змінити загальну геополітичну ситуацію?
Стівен Пайфер: На цьому етапі це дуже важко передбачити. Ми поки що не знаємо, як розвиватиметься війна між Сполученими Штатами, Ізраїлем та Іраном.
Частина невизначеності пов’язана з тим, що, на мою думку, адміністрація ще не визначила для себе чіткої мети. За останні дні ми почули кілька різних цілей. Серед них припинення іранської ядерної програми. Хоча президент ще минулого літа заявляв, що вже знищив цю програму.
Також звучали занепокоєння щодо іранських балістичних ракет і можливості того, що Іран може мати або розробляти міжконтинентальну балістичну ракету. Але я не бачив доказів, що Іран близький до створення ракети, здатної досягти території Сполучених Штатів.
Крім того, є розмови про зміну режиму, якщо подивитися на кампанію проти іранських лідерів. Те, яка саме мета стоїть за участю США у цій війні, значною мірою визначить, як довго вона триватиме.
Поки що адміністрація висунула багато різних цілей, але між ними є плутанина і суперечності, і не зовсім зрозуміло, чого саме вона прагне досягти. І чим амбітнішими будуть ці цілі, тим довше може тривати ця війна.
Якщо мова справді йде про зміну режиму, то якщо подивитися на досвід останніх 85-90 років, немає жодного випадку, коли лише повітряна сила змогла змінити режим. Навіть коли використовувалися наземні війська, це не завжди було успішно. У випадку Сполучених Штатів після Другої світової війни можна говорити про успіх у Панамі, але в більшості інших випадків, коли ставилася мета змінити режим, навіть наземні війська не досягали цього.
Я підозрюю, пан Трамп зовсім не хоче вводити американські війська на територію Ірану.
Республіканці не хочуть брати відповідальність за війну
IAM: Адміністрація каже, що це не війна і не так звана війна за зміну режиму.
Стівен Пайфер: Так, але насправді зараз це війна за вибором. Цікаво, що республіканці в Конгресі не хочуть називати це війною, але за останні два дні президент Трамп назвав це війною, і міністр оборони також назвав це війною. Тож це досить безглузда суперечка про слова.
Думаю, республіканці частково використовують цю риторику з двох причин. По перше, вони не хочуть виступати проти Трампа і голосувати проти резолюції про воєнні повноваження президента. Але водночас вони не хочуть і голосування за таку резолюцію, бо не хочуть виглядати так, ніби підтримують війну, якщо вона піде погано.
Вони не хочуть зараз голосувати за те, щоб надати пану Трампу повноваження для ведення військових дій, а потім восени, перед виборами, якщо Америка все ще буде втягнута у цю війну, щоб цей голос обернувся проти них.
Чесно кажучи, на мою думку, це прояв боягузтва. Конституція передбачає, що таке рішення має ухвалювати американський Конгрес, але республіканці не готові виконати свій конгресовий, свою конституційну відповідальність.
