Посол Естонії при НАТО, колишній міністр оборони та закордонних справ цієї країни, заявив Independence Avenue Media, що ставки у війні в Україні виходять далеко за межі поля бою. Якщо війна завершиться мирною угодою, яка винагороджує російську агресію, це, за його словами, надихне Кремль і послабить здатність НАТО стримувати майбутні загрози. Він наголошує, що для перемоги України вирішальною залишається єдність Заходу.
В інтерв’ю, записаному в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, Юрі Луїк говорить про підхід Адміністрації Дональда Трампа до Москви та Європи у ході мирного процесу. Він також окреслює ключові чинники, що формують європейську безпеку, від виконання санкцій і протидії російському «тіньовому флоту» в Балтійському морі до оборонних витрат і розвитку подій у Чорноморському регіоні та на Південному Кавказі, зокрема в Грузії.
Це інтерв’ю було записане 4 лютого 2026 року. Читайте українською та дивіться англійською.
Генеральний секретар є прихильником України
Ія Меурмішвілі, головна редакторка IAM
Пане посол Луїк, щиро дякую, що знайшли час поспілкуватися з нами сьогодні. Почнімо з візиту Генерального секретаря Марка Рютте до Києва. (3-го лютого ) Як ви його оцінюєте? Який сигнал, на вашу думку, він надіслав Україні та Росії?
Юрі Луїк, посол Естонії при НАТО
Думаю, головний сигнал полягає в тому, що західна спільнота в широкому розумінні і НАТО зокрема й надалі стоять за Україною і готові підтримувати її навіть і особливо тоді, коли ситуація стає надзвичайно складною. Візит Генерального секретаря під час бомбардувань має значну символічну вагу. Також дуже важливо, що Генеральний секретар є прихильником України в різних сферах, зокрема коли йдеться про надання систем протиповітряної оборони. Особливо в організації спеціального механізму, за яким Сполучені Штати постачають озброєння, а європейські країни за нього платять. Це доволі складна система, і, очевидно, не всі хочуть брати на себе фінансові зобов’язання. Тож утримувати цей механізм разом і забезпечувати його безперебійну роботу це, на мою думку, одне з головних досягнень Генерального секретаря. Загалом я вважаю, що це був дуже вдалий візит символічний, але водночас і чіткий сигнал про продовження підтримки України.
Україна може вистояти лише за умови скоординованих зусиль Заходу
IAM: Що поставлено на карту для України, для Альянсу та для європейської безпеки в Україні?
Юрі Луїк: Тут є кілька аспектів. Я почав би з найважливішого і найочевиднішого а саме з того, що стримування працює на психологічному рівні. Якщо Путін бачить, що зрештою попри всі труднощі він переможе і отримає те, чого завжди прагнув, це очевидно посилює його позиції і психологічно робить його більш схильним до нових дій. Якщо ж він зазнає поразки, це стане ще одним дуже сильним сигналом і, безумовно, додасть потужний рівень стримування також і для НАТО. Ми безпосередньо не беремо участі в цих боях. Але, без сумніву, опосередковано на кону перебуває і престиж НАТО.
Є також оперативні та тактичні аспекти, пов’язані з тим, що Росія може підкорити Україну і отримати доступ до великої кількості ресурсів і можливостей, якими теоретично може заволодіти. Але, на мою думку, найнебезпечнішим є інше, якщо сила визначає право і якщо можна захоплювати території без наслідків, то що тоді зупинить від цього в інших місцях. Це також надзвичайно важливий сигнал для Путіна щодо єдності Заходу, адже немає сумнівів, що Україна може вистояти лише за умови єдиних і скоординованих зусиль Заходу проти Росії. Якщо ж цієї єдності бракує, це знову ж таки сигнал для Росії, що фактично дозволено все.
Мирні переговори – російський компонент фактично відсутній
IAM: Мирні переговори активізувалися. Що ви думаєте про цей процес? Чи вважаєте ви, що ми наближаємося до миру в Україні?
Юрі Луїк: Я б почав із застереження, що ми не внутрішні учасники в тому сенсі, що не отримуємо щоденної інформації про переговори між Україною, Сполученими Штатами та Росією. Виникла також дещо дивна ситуація, коли всі уважно стежать за українсько-американськими переговорами, хоча Україна і США не перебувають у конфлікті. Тож це неясно. Очевидно, переговори між США та Україною відбуваються відносно добре, або принаймні ситуація помітно покращилася. Є певні зобов’язання щодо гарантій безпеки як у межах коаліції охочих, так і, найімовірніше, з боку Сполучених Штатів.
З іншого боку, російський компонент фактично відсутній. Складається враження, що росіяни не змінили жодної зі своїх позицій. Якщо вони не готові до компромісу, мені складно уявити, що ці мирні переговори матимуть будь-яку позитивну перспективу.
Єдина країна, яку росіяни поважають і бояться, це Сполучені Штати
IAM: Як ви оцінюєте готовність Сполучених Штатів залучати Росію до цього процесу? Адже ми неодноразово бачили, що президент Трамп намагається робити кроки назустріч президенту Путіну, але це не спрацьовує. Тож як це виглядає з європейської, з вашої перспективи?
Юрі Луїк: Знову ж таки, я думаю, що ми не знаємо всіх деталей. Переважно ми знаємо лише те, що бачимо на екранах телевізорів. Очевидно, це далеко не вся картина. Для нас одним із ключових питань є те, яким буде цей договір або угода, що планується між Сполученими Штатами та Росією, двостороння угода, і чим усе це зрештою завершиться, адже прозорості майже немає. Немає публічної інформації про що саме говорять делегації, навіть цього ми не знаємо. Тож, я б сказав, питання залишається відкритим, і треба подивитися, як розгортатимуться події.
Водночас немає сумнівів, що для росіян єдина країна, яку вони одночасно поважають і бояться, це Сполучені Штати. У них немає відчуття, що вони можуть дозволити собі щось проти США. Це було помітно, коли Сполучені Штати взяли під контроль один із танкерів тіньового флоту під російським прапором, який фактично був російською суверенною територією. Росіяни фактично нічого не зробили, обмежившись млявими коментарями. Тож очевидно, що США мають значний вплив на Росію. Сподіваємося, що цей вплив буде використано максимально відповідально. Водночас я думаю, що в американській адміністрації зросло розуміння цих питань, їхніх деталей і ставок. Мені здається, там тепер краще усвідомлюють і українську позицію.
Ми знаємо кожне судно тіньового флоту
IAM: Сполучені Штати зробили низку кроків проти венесуельських або, як ви згадали, російських танкерів і тіньової торгівлі нафтою. Водночас є відчуття, що в Балтійському морі робиться недостатньо. Як ви це оцінюєте? Чи достатньо, на вашу думку, робиться для зупинки транспортування нафти через Балтійське море? І що ще можуть зробити союзники? Що ще можете зробити ви?
Юрі Луїк: Думаю, для нас у питанні тіньового флоту ключовим є єдність зусиль. Адже очевидно, що якщо зупинка цих суден буде лише завданням Фінляндії та Естонії, то Росія матиме перевагу. У військовому сенсі, як ви знаєте, вони використовували бойові кораблі для супроводу своїх тіньових танкерів, і було б вкрай нерозумно, якби відповідальність за це питання лежала лише на нас. Насправді з тіньовим флотом легше боротися по інший бік Данських проток. Ми знаємо, що це за судна і куди вони прямують. Деякі з них, умовно кажучи, повертають ліворуч і йдуть у бік Китаю та Індії з одного напрямку. Є й ті, хто намагається проходити Північним морським шляхом, перетинаючи, наприклад, зони відповідальності деяких північних союзників. Тобто, по суті, ми знаємо кожне судно, яке належить до тіньового флоту. Тому їх можна зупиняти будь де. Не обов’язково робити це саме в Балтійському морі. І я вважаю, що французи виконали тут велику роботу. Вони зупиняли судна, зупинили одне поблизу Бреста і зупинили ще одне. Я сподіваюся, що всі союзники приєднаються до цих зусиль. Очевидно, що більш безпечно робити це, зокрема, у Середземному морі.
Трамп і війна Путіна змусили Європу витрачати більше на оборону
IAM: П’ять відсотків. Чи вважаєте ви, що це досяжно, і чи достатньо цього? (Мова про 5 відсотків ВВП на оборону країн-членів НАТО, з яких 3,5% — безпосередньо на потреби армії і півтора — на інфраструктуру, яка підтримує збройні сили.)
Юрі Луїк: У певному сенсі це досяжно, якщо уряди готові в це інвестувати. Європейські країни мають значні ресурси, які не використовуються на військові потреби. Багато країн ЄС звикли до моделі соціальної держави і не готові ризикувати нею через, зрозуміло, політичні ризики для урядів. Водночас я вважаю, що сам факт домовленості про 3,5 відсотка реальних жорстких військових витрат був доволі великим досягненням. Тепер важливо подивитися, що країни роблять на практиці. Чи справді вони витрачають ці кошти, на що саме вони їх витрачають, чи створюють реальні нові військові спроможності, чи просто використовують ці гроші для підвищення зарплат офіцерам і солдатам.
IAM: Чи вони просто погодилися на 5 відсотків, бо цього вимагав президент Трамп?
Юрі Луїк: Очевидно, що є й такі країни, які, так би мовити, піддалися тиску з боку адміністрації США. Це факт, що якщо запитати, які два чинники були тут найпотужнішими, то це президент Трамп і, безумовно, президент Путін зі своєю війною. Саме це змусило багато країн, особливо в Західній Європі, усвідомити, що потрібно щось робити. Водночас потрібно зазначити, що до показника 5 відсотків ми маємо прийти лише протягом десяти років. І ризик полягає в тому, що деякі країни скажуть: ми сьогодні майже нічого не робитимемо, але поступово підвищимо бюджет, можливо, на дев’ятий чи десятий рік. А це, звісно, неприйнятно.
Для таких країн, як Естонія, немає жодних сумнівів у необхідності витрачати 5 відсотків. Ми, власне, витрачаємо навіть понад 5 відсотків, і це повністю жорсткі військові витрати. Це не якісь супровідні чи м’які заходи, пов’язані з обороною, під які можна підвести що завгодно в межах такого визначення.
IAM: Чи вважаєте ви, що ці 5 відсотків можуть стати проблемою на наступному саміті, коли президент Трамп подивиться на деяких союзників і скаже, що це не те, про що домовлялися на попередньому саміті, і тому він скоротить підтримку або якось змінить участь США в НАТО?
Юрі Луїк: Я думаю, цілком можливо, що щось подібне станеться. Немає сумнівів, що для Сполучених Штатів Гаазький саміт був великою історією успіху. Але коли він приїде до Анкари, також немає сумнівів, що навіть якщо він сам не захоче про це говорити, медіа говоритимуть і запитуватимуть: дивіться, президенте Трампе, ви досягли цього в Гаазі, але тепер здається, що процес нікуди не рухається. Яка ваша позиція? Тож без сумніву, йому доведеться це коментувати. І якщо цифри не складатимуться, я думаю, він може бути дуже, дуже критичним. Я не вважаю, що зобов’язання США перед НАТО тут під загрозою, але очевидно, що це призведе до серйозних проблем, особливо для країн, які не витрачають достатньо коштів. Адже адміністрація США дуже чітко виокремлює країни, які вона вважає так званими союзниками-відмінниками, і тих, хто витрачає недостатньо.
Трамп посадив за стіл переговорів дві країни з важкою історичною спадщиною
IAM: Чорне море, нова енергія у партнерстві НАТО з Вірменією та Азербайджаном. І де ви бачите Грузію в цьому контексті?
Юрі Луїк: Чорне море, безумовно, особливо з огляду на російську агресію проти України, є одним із ключових стратегічних просторів. Очевидно, що це складне середовище з багатьох причин. НАТО не має вільного доступу до Чорного моря через Конвенцію Монтре. Тож країни НАТО, які мають вихід до Чорного моря, несуть величезну відповідальність, зокрема Туреччина, Румунія та Болгарія, і вони, по суті, роблять усе можливе. Водночас ситуацію навколо Чорного моря потрібно розглядати в ширшому, регіональному контексті.
Справді, домовленості та взаєморозуміння між Вірменією та Азербайджаном створили багато позитивних очікувань щодо регіону і додали надії. Якщо дивитися на майбутнє вірмено азербайджанських відносин, особливо з огляду на позиції двох лідерів, Пашиняна та Алієва, складається враження, що все рухається у правильному напрямку. Знову ж таки, мушу віддати належне президентові Трампу та його адміністрації, які виконали велику й складну роботу, зібравши за одним столом дві країни з дуже важкою історичною спадщиною. Подивимось, але це виглядає обнадійливо.
Що стосується Грузії, то для мене це особливо сумна історія. Я завжди вважав себе сильним прихильником демократичної Грузії. Я багато разів відвідував цю країну, працював там з Міністерством оборони Грузії. І бачити, як грузинська демократія руйнується, а російський вплив стає дедалі сильнішим, це дуже погано для Грузії та грузинського народу. Це також дуже погано для всього регіону, адже Грузія була маяком демократії. Це була країна, яка давала надію іншим. Водночас я, звісно, сподіваюся, що Грузія повернеться на той шлях, який, на мою думку, підтримує більшість грузинського суспільства, шлях демократії.
- Читайте та дивіться також: Україна між США і Китаєм: уроки війни і стратегія стримування
