На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, у засекреченому місці українські військові знайомилися з американськими ветеранами, які приїхали їм допомагати. Попід стіною стояли складені гвинтівки, чоловіки все ще були в бронежилетах. На столі з’явилася пляшка. Український військовий налив чарку Сему Лерману — американцю, який приїхав вчити їх військовим закупівлям.
«А тепер — культурний обмін», — сказав військовий.
У чарці була українська горілка.
«Водка — російська і пробуджує агресію. А українська горілка — відкриває розум», — пояснив він Лерману.
Тоді Лерман ще не знав, що ця пляшка стане початком справи, яка привезе українські напої до США.
На поклик України
Лерман виріс неподалік Вашингтона, округ Колумбія у сімʼї професорів права. Його юність припала на час після трагедії 11 вересня, і у 17 років він вступив до лав ВПС США.
Лерман допомагав із ліквідацією наслідків урагану «Катріна», служив в Афганістані, а згодом близько десяти років працював у сфері військових закупівель в оборонній індустрії.
У березні 2022 року, невдовзі після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, йому зателефонував давній друг — нещодавно звільнений із армії «зелений берет».
«Найбільша війна в Європі з часів Другої світової. Великий союзник зазнає вторгнення, напад абсолютно неспровокований, а світ нічого не робить. Нас це не влаштовує», — згадує Лерман його слова.
Невелика група американських ветеранів саме готувала консультативну місію в Україну — без зарплати, страхування чи інституційної підтримки. Їм потрібна була людина, яка розуміється на військовій логістиці та закупівлях.
«Ми виїжджаємо в суботу. Приєднаєшся?» — запитав друг.
Лерман мав лише чотири дні, щоб зібратися і пройти підготовку. Вдома в нього залишались дружина Ерін та однорічна донька.
Чоловік уже пакував бронежилет, аптечку, спорядження для захисту від хімічної зброї та готівку, коли Ерін підійшла подивитися на розкладене на підлозі спорядження і повідомила йому несподівану новину: вона була вагітна їхньою другою дитиною.
Після обговорення родина вирішила, що Лерман все одно має їхати, попри ризики. Дружина сказала, що не хотіла б через роки озиратися назад і думати, чи могли вони щось змінити.
«Мені було страшно цілувати на прощання свою однорічну доньку, не знаючи до кінця, на що я погоджуюсь. Квітень 2022-го був божевільним часом», — згадує Лерман.
Повернення додому
Ветеран перетнув кордон з Україною і приєднався до невеликої консультативної групи, яка працювала з Міністерством стратегічних галузей промисловості.
Вони базувалися в будинку в селі, назву якого Лерман досі не розголошує.
Робочий день тривав 16–18 годин. За кухонним столом американці навчали українських фахівців із закупівель визначати потреби та знаходити те, що було критично необхідне війську.
Росіяни наступали на Миколаївщині, Луганщині та Донеччині. У тилу повідомляли про диверсантів та дезертирів.
Саме там, за тією першою пляшкою горілки, зародилася ідея майбутньої компанії з продажу українського вина та міцних напоїв.
Поступово Лерман не лише занурювався в роботу, а й відкривав для себе нову країну. Аж раптом йому почали приходити повідомлення від мами з родинною історією, яку раніше не розповідали.
Виявилося, що предки Лермана кілька поколінь тому покинули Україну в пошуках кращого життя у США: одна гілка родини виїхала з Кам’янця-Подільського у 1890 році, інша — з Бердичева у 1913-му. Вони пройшли шлях з Одеси до Бостона.
Лерман виявився першим членом своєї родини, який повернувся в Україну за 109 років.
«Я відчув, що все в моєму житті ніби склалося для того, щоб я міг приїхати і спробувати допомогти», — каже він. «Я справді не хотів займатися нічим іншим».
Спочатку Лерман планував пробути в Україні лише тиждень. Але коли настав час повертатися з командою до Варшави, він вирішив залишитися і провів в Україні ще кілька тижнів, перш ніж повернутися до родини.
Перші п’ять місяців повномасштабної війни Лерман працював на український уряд як волонтер. Згодом він знайшов оплачувану роботу в оборонній компанії, яка дозволила йому й надалі працювати з Україною. Відтоді він їздить туди регулярно.
Під час однієї з поїздок він побував у Бердичеві — на єврейському кладовищі, де зберігається історія його родини. Кладовище було порожнім і занедбаним — усі мешканці евакуювалися. Лерман купив у місцевій крамниці маленькі скляні пляшечки та набрав у них чорної української землі, щоб привезти її матері та тітці.
Від «контрабанди» до бізнесу
Кожного разу, повертаючись до США, Лерман заходив до магазинів із великим вибором іноземних вин і запитував, чи є у них щось українське.
У відповідь він чув одне з двох: або продавці взагалі не знали, що Україна виробляє вино, або знали, що українське вино чудове, але не уявляли, де його можна придбати.
Тож, Лерман почав імпровізувати.
«Я зробив те, що зробив би будь-який американський ветеран, який себе поважає, — почав займатися контрабандою», — згадує він.
Через війну прямого авіасполучення з України до США немає, а правила ЄС дозволяють ввозити для особистого вжитку лише один літр міцного алкоголю. Лерман пакував пляшки у валізи, потягом перетинав кордон із Польщею, а звідти летів до США, декларуючи алкоголь на митниці.
На початку 2023 року попит серед друзів і родичів, яких чоловік пригощав, перевищив можливості будь-якої «валізної контрабанди».
Тоді Лерман заснував SPYRT Worldwide разом із двома друзями — відставним офіцером морської піхоти США та українським офіцером, з яким працював у тому самому конспіративному будинку.
Мета компанії була не лише комерційною.
«Я хотів привезти до США найкраще українське вино та горілку. Дати американцям можливість думати про Україну не лише через війну — і побачити її як прекрасну країну, якою вона є», каже Лерман.
Він також хотів, щоб бізнес безпосередньо допомагав Україні. Тому компанія почала співпрацювати з Invictus Global Response — благодійною організацією, створеною американськими саперами та ветеранами війн в Іраку й Афганістані. Вони власним коштом розміновують звільнені території та навчають українських фахівців і цивільних правилам мінної безпеки. SPYRT Worldwide передає організації 10% свого валового прибутку і вже стала одним із основних джерел фінансування її роботи.
Виноград з узбережжя Чорного моря
Бізнес зростав дуже швидко. Працюючи через ліцензованих американських дистриб’юторів, SPYRT Worldwide постачає українські вина та міцні напої приблизно у 800 магазинів і закладів у 20 штатах США.
Лерман каже, що спочатку покупців приваблює новизна українського продукту та бажання підтримати Україну. Але повертаються вони через його якість і ціну.
За його словами, найскладніше — не доставити українське вино до США, а переконати американців, що Україна взагалі має власну виноробну традицію.
«Люди шоковані тим, що Україна виробляє вино, не кажучи про те, що вона робить це вже 2000 років», — каже він.
Ветеран пояснює американцям, що південь України розташований приблизно на тій самій широті, що й французька Бургундія. Але завдяки близькості до моря тут тепліший клімат і багато сонячних днів.
Україна має й власні унікальні сорти винограду. Один із них — Тельті-Курук, який Лерман називає «шляхетним українським виноградом».
Це білий автохтонний сорт винограду, який росте на піщаних ґрунтах уздовж Чорного моря. Його назва перекладається як «лисячий хвіст» — через форму грона.
За словами Лермана, майстри-сомельє, які куштували цей сорт, не можуть порівняти його смак із чимось іншим.
«Ви буквально можете відчути солоність Чорного моря, яка живить цей виноград», зауважує чоловік.
Тим часом продукція, яку Лерман імпортує до США, починає отримувати визнання не лише через свою українську історію.
Українська горілка, яку він імпортує і яка за американськими правилами маркується як vodka, у 2025 році отримала нагороду Best Vodka in the United States на виставці Wholesale America Wine & Spirits.
А українське вино вже представлене у винних картах ресторанів Хосе Андреса та обох аеропортах столиці США.
Бізнес, який працює попри війну
SPYRT Worldwide розвивається попри війну, що триває.
Через російські атаки на цивільні судна в Чорному морі компанія не може відправляти напої безпосередньо з українських портів. Продукцію доводиться везти до країн ЄС, а вже звідти продавати у США. Це додає витрат і ризиків на кожному етапі.
Лерман і далі регулярно їздить в Україну, попри зростання небезпеки через балістичні атаки та дефіцит ракет для української ППО.
«Десятки мільйонів людей щодня живуть в Україні, продовжують працювати, захищати Україну та весь західний світ», — каже він. «Якби я не міг приїжджати хоча б на короткі періоди, щоб зосередитися на тому, що потрібно зробити, то що це говорило б про мене?»
Лерман каже, що після завершення війни вся його родина планує разом приїхати до України.
А поки він продовжує жити між двома реальностями — купує дітям іграшки у містах, які досі оговтуються від окупації, і дегустує виноград на узбережжі, що залишається під постійною загрозою російських ударів.
Чоловік переконаний: Україні є що показати світові.
«Я думаю, Україна назавжди змінила характер ведення війни», — каже він. «Вільному світу потрібно прокинутися і засвоїти уроки України».
Тим часом Лерман починає з американських барів.
Його наступна велика ідея — замінити Moscow Mule, один із найпопулярніших коктейлів на основі горілки у США, на Kyiv Mule — коктейль з українською горілкою, який подають у сталевій, а не мідній чашці.
«Сталь — міцна і українська», — каже він. «Мідь — слабка і російська».
