Темрява підвалів «Азовсталі» й атмосфера весни 2022 року ожили у Вашингтоні. В американській столиці нині показують виставу «Трубач» української драматургині Інни Гончарової — імерсивну постановку, що переносить глядачів у підземелля маріупольського заводу під час російської облоги.
Показ відбувається у просторі під Dupont Circle — колишній підземній трамвайній станції, збудованій ще на початку ХХ століття. Трамваї тут не курсують із 1962 року, а в часи холодної війни це місце слугувало бомбосховищем. Сьогодні ж воно перетворилося на мистецький простір — і цього разу стало символічним відтворенням підвалів «Азовсталі».
Майже у повній темряві, під звуки вибухів і сирен, глядачів одразу попереджають: ця вистава не для лякливих. Це наближена до реальності подорож у підземелля — у час, коли люди не знали, чи доживуть до наступної миті.
Ліз Бруно, актриса, яка виконує роль Колі, говорить, що сам простір підсилює ефект присутності:
«Звук тут відлунює, тут холодно, все з бетону й тверде, і це, певним чином допомагає нам ближче пережити ці обставини. Чудовий звуковий супровід — з вибухами та різними шумами. І, я думаю, усе це допомагає нам більше співпереживати тому, що відбувається в Україні».
П’єса «Трубач» розповідає історію останнього члена оркестру маріупольського гарнізону, який разом із товаришами переховується на «Азовсталі». Вистава написана на основі реальних подій. Хоча персонажі вигадані, вони символізують дуже реальні людські переживання та спроби вижити в екстремальних умовах.
Виконавець головної ролі, Майкл Кевін Дарнал, описує внутрішній стан свого героя.
«Ти змушений бути наодинці — зі своїми думками, у дуже порожньому й сумному світі, коли не знаєш, чи доживеш не лише до наступного дня, а навіть до наступної миті».
Події вистави розгортаються на трьох майданчиках підземної станції, між якими глядачі пересуваються з ліхтариками. Упродовж дії трубач пише власну «Симфонію війни» — спробу осмислити безглуздий конфлікт і знайти гармонію в хаосі.
Ідея поставити українську п’єсу належить Сюзан Ґалбрейс, художній керівниці Альянсу Нового музичного театру. За її словами, ця історія — не лише про Україну, а про спільний людський досвід.
«Я давно дуже хотіла вшанувати мужність і стійкість українського народу.
І я думаю, ми повинні пропустити цю історію через серце, аби справді відчути себе там, і не лише заради українців, наших українських друзів, а й заради нас самих і всього світу».
Режисером постановки став угорський кіно- та театральний режисер Янош Сасз, який залишив Угорщину у 2022 році після тиску влади на викладачів університету театру і кіно, де він працював десятиліттями. Тема війни в Україні для нього — особиста.
«Я розумію, мистецтво не змінить світ, але, можливо, хоча б трішки. Я сподіваюся. У ці часи, навколо світу, театр має місію говорити про важливі речі. І я вважаю, що це справді важливо».
У постановку інтегровано український квартет. Музикантів підбирав професійний диригент Руслан Бондар. Вони супроводжують виставу українськими піснями, обраними відповідно до сценарію.
«Деякі люди вперше почують українські народні пісні, ті, що ми співаємо завжди за столом, на весіллі, на святкуванні», каже Руслан.
Фінал вистави відбувається на третьому майданчику підземної станції — в імпровізованому госпіталі, звідки герої виходять у полон.
